Протоієрей Олег Маланяк – настоятель Храму св. Миколая (“Притиска”). Благочинний храмів Подільського, Шевченківського, Мінського районів міста Києва, кандидат богослов’я, завідувач кафедри церковного права Київської Духовної Академії та Семінарії.

Народився 1967 року на Львівщині. У 1992 році закінчив Одеську Духовну Семінарію, а в 1997 році – Київську Духовну Академію. З листопада 1995 року – настоятель Храму св. Миколая (“Притиска”). Його служіння у Храмі пов’язані з відродженням внутрішнього духовного життя Церкви, а також активним відновленням будівлі.

З серпня 2002 року – офіційний представник Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета у Верховній Раді України.

Одружений, виховує двох синів.

Контактні телефони: (8-044) 229-42-30, (8-044) 463-68-53, E-mail: slavynsk@svitohlyad.kiev.ua.

 

 

Кононенко Олексій Анатолійович поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України, дипломант Міжнародного поетичного конкурсу ім. О.С.Пушкіна. Народився в селі Роздоллі Компаніївського району Кіровоградської області.

Починаючи з 1974 року, вірші, оповідання та статті друкувалися в газетах та журналах в Україні, Росії, Білорусії, Грузії, Хорватії, Канаді. Автор понад 200 пісень. Найбільш відомі: “Доня моя, донечка”, “Синку мій”, “Червоні вишні”, “Кленове прощання”, “Все буде добре”, “Отаман Карпат”, “Козацька застава”, “Я люблю” та ін.

Автор різдвяних вистав для дітей в Національному театрі ім. І.Франка з 1994 по 1998 рік та 24 книг для дітей та дорослих - «Десять кошенят», «Слухай подих давнини», «Духи природи. Хатні та дворові”, “Духи природи. Лісові та польові», «Духи природи. Водяні та болотяні”, ”Абетка юного болільника. Мій клуб — «Динамо» Київ”, “Ритуали. Обряди. Звичаї”, “Пам’ять не згасне” тощо.

 

 

Лесин Володимир Георгійович, народився 1974 року в м. Києві. Закінчив філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Українську Академію державного управління при Президентові України, під час навчання перебував на відповідальних громадських посадах. Магістр державного управління за спеціалізацією “право та законотворчий процес”, стипендіат Уряду Франції. Працював у Головному архівному управлінні при Кабінеті Міністрів України, Інституті соціології Національної Академії наук України, Ліцензійній палаті при Міністерстві економіки України, Державному комітеті України у справах національностей та міграції, був головним редактором газети Української Греко-Католицької Церкви “Оранта” та журналу Спілки Української Молоді “Наш клич”, має численні публікації в пресі з питань політики, економіки, культури та духовності, активний у громадському житті. Нині працює у журналі Міністерства праці та соціальної політики України “Соціальний захист” та видавництві соціально-значущої та нормативно-довідкової літератури “Соцінформ”, відзначений двома особистими Подяками Мінпраці України.

Контактні телефони/факси автора: (8-044) 417-17-95, (8-044) 416-43-91, E-mail: uvarova@svitonline.com.

 

 

Огульчанський Юрій Антонович, народився 1932 року у м. Києві в родині робітника. Батько загинув на фронті. Закінчив Київський фінансово-економічний інститут.

Прочитавши у дитинстві Кобзаря, на все життя “захворів” на “український буржуазний націоналізм”. Був близьким до дисидентського руху, зазнав переслідувань за свої переконання.

У 1987-91 рр. брав активну участь у революційних процесах, що призвели до розпаду імперії. Був одним з ініціаторів і організаторів Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. З 1993 по 2002 рік очолював Асоціацію “За міжнаціональний мир і злагоду в Україні”, що свого часу виникла на базі Ради національностей Народного Руху України. Має низку публікацій белетристичного, публіцистичного та наукового характеру. Відзначений державною нагородою України - орденом “За заслуги” III ступеня.

 

 

 

Портнова Лариса Юріївна, історик-архівознавець. Закінчила Московський державний історико-архівний інститут. Працювала в Центральному державному історичному архіві України, Центральному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшеничного, інституті архівознавства НБУ ім. В. І. Вернадського (м Київ). Має численні публікації в наукових журналах: “Архіви України”, “Генеза”, “Київська старовина”, “Військово-історичний альманах”.

 

 

 

Стрельська Лариса Іванівна, історик-архівознавець, науковий співробітник відділу археографії Інституту архівознавства НБУ ім. В. І. Вернадського (м. Київ). Закінчила історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Автор публікацій в журналах “Архівознавство”, “Історія в школі”, “Військово-історичний альманах” та інш.

 

 

Мовчан Ярослав Іванович народився 11 серпня 1957 року в Тщенці Мостиського району Львівської області, українець, одружений. В 1974 році закінчив з золотою медаллю Бурштинську СШ№3 (Галицький район Івано-Франківської області). У 1979 році закінчив з відзнакою біофак Чернівецького державного університету, спеціальність - біологія, кваліфікація - біолог, вчитель біології, хімії.

У 1983 році захистив дисертацію на тему: "Аналіз стійкості степових фітоценозів у зв'язку із їх структурою”. Кандидат біологічних наук, спеціальність "екологія". Закінчив курси Світового банку із закупівель (1993 р.). Пройшов докторантське стажування в Нідерландському Інституті передових досліджень (Васенар, 1997 р.). Вільно володіє англійською, польською, російською, українською мовами.

 

Біографічні дані:

04.2000 - по т.ч. начальник Департаменту охорони, використання та відтворення природних ресурсів, начальник Управління охорони земельних ресурсів, екомережі та збереження біорізноманіття Мінекоресурсів України.

09.1999 – 04.2000 –завідуючий лабораторії системних досліджень Інституту досліджень навколишнього середовища та природних ресурсів РНБО України.

01.1999 - 04.2000 - консультант депутатської фракції Українського Народного Руху у Верховній Раді України.

03.1993 - 01.1999 - заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища України, заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

05.1992 - 03. - виконавчий директор Національного екологічного центру.

02.1983 - 05.1992 - молодший науковий співробітник, завідуючий лабораторією відділу геоботаніки Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного АН УРСР.

09.1980 - 02.1983 - аспірант Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного АН УРСР.

08.1979 - 09.1980 - вчитель біології Войківської середньої школи Баришівського району Київської області.

 

Суспільна робота

Співзасновник Національного Екологічного Центру (НЕЦ), створеного у 1991 році і його виконавчий директор (1992-1993), засновник створення УкрЮНЕПКОМу (1994), ініціатор створення і один із засновників екологічних видань в Україні ("Ойкумена", 1991; "Світ в долонях",1996; "Жива Україна", 1998), ІВА"Довкілля",1998), спів-ініціатор створення Інституту екології НЕЦ.

 

Міжнародна діяльність в сфері охорони природи та природокористування

Національний координатор Міжнародної екологічної програми з проблем довкілля Чорного моря; брав участь у підготовці міжнародного Стратегічного плану дій щодо відновлення та охорони Чорного моря (1993-1998, 2000-2002);
Національний координатор "Європейського року збереження природи" в Україні (1995).

Співголова конференції сторін-підписантів Угоди про збереження водно болотних птахів Афро-євразійського ареалу (1995, Нідерланди).

Голова групи екологічних радників Програми IUCN(МСОП) для країн Центральної і Східної Європи (1995-1997), член комісії МСОП з освіти та комунікації (з 1998).

Член Комітету "Здоров'я та довкілля" Європейського бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я та Комітету екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (1997-1999).

Заступник голови Комітету екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (1998-1999).

Ініціатор (1993 р.) та національний координатор створення Регіонального Екологічного Центру (РЕЦ-Київ, 1995-1998 рр.).

Член Ради Глобальної екологічної фундації (ГЕФ, 1997-2001).

 

Наукова діяльність

Працює в галузі методології біології (геоботаніки), досліджень структурно-функціональної організації та стану природних екосистем, екополітики; автор п'яти монографій і понад 120 статей.

 

 

Демид Бурко. Протопресвітер Демид Бурко народився в селянській родині на Вінниччині 29 серпня 1894 року. У 1909 році закінчив закінчив Сутиську двокласну вчительську школу, а у 1913 році - Вінницьку Церковно- вчительську школу. 1914 року почав працювати як народний вчитель, а вже в березні 1915 року його мобілізували до війська. Після закінчення школи прапорщиків у грудні цього ж року він уже був на західному фронті, в Білорусії. Там застала його березнева революція 1917 року.

Д. Бурко був делегатом Всеукраїнського військового з’їзду, працював в інформаційному бюро Генерального Секретаріату Військових справ, був учасником проголошення Центральною Радою Четвертого Універсалу на Софіївській площі в Києві. Того ж року записався на історично-філологічний факультет Кам”янець- Подільського Українського Державного Університету. Але свідомість обов’язку оборони держави змусила його відкласти освіту та піти до Української армії, в якій він під натиском більшовицьких військ влітку 1921 року опинився у Польщі.

Потім Д. Бурко закінчував свою освіту в Кам”янець- Подільську, працював вчителем. Проте в 1927 році після ухвали закону про позбавлення виборчих прав всіх, хто служили в “бєлих” арміях, як і духовенства, дореволюційних урядовців тощо, змушений був переховуватися під чужими іменами аж до 1941 року.

Після відновлення життя УАПЦ в Україні Д. Бурко стає секретарем Полтавського Єпархіального Управління. 12 травня 1942 року Митрополит Феофіл Булдовський висвятив його у Св. Покровському Соборі Харкова на священика. У 1943 році виїхав до Галичини, а в листопаді того ж року переїхав до Німеччини. Тут до 1952 року був настоятелем Св. Миколаївської парафії. Потім шість років був настоятелем парафії в Інгольштаді та в Новому Ульмі. Від грудня 1956 року був членом Вищого Церковного Управління УАПЦ при Митрополиті Никанорові, а після його смерті в 1969 році до половини 1973 року був заступником голови того ж Управління. На Соборі УАПЦ В Парижі в 1973 році був обраний в члени Ради Митрополії УАПЦеркви.

 

 

Інформацію сайту можна використовувати з посиланням на джерело.