Український центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■

Протоієрей Олег Маланяк √ настоятель Храму св. Миколая (⌠Притиска■). Благочинний храмів Подільського, Шевченківського, Мінського районів міста Києва, кандидат богослов▓я, завідувач кафедри церковного права Київської Духовної Академії та Семінарії.

Народився 1967 року на Львівщині. У 1992 році закінчив Одеську Духовну Семінарію, а в 1997 році √ Київську Духовну Академію. З листопада 1995 року √ настоятель Храму св. Миколая (⌠Притиска■). Його служіння у Храмі пов▓язані з відродженням внутрішнього духовного життя Церкви, а також активним відновленням будівлі.

З серпня 2002 року √ офіційний представник Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета у Верховній Раді України.

Одружений, виховує двох синів.

Контактні телефони: (8-044) 229-42-30, (8-044) 463-68-53, E-mail: slavynsk@svitohlyad.kiev.ua.

Кононенко Олексій Анатолійович √ поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України, дипломант Міжнародного поетичного конкурсу ім. О.С.Пушкіна. Народився в селі Роздоллі Компаніївського району Кіровоградської області.

Починаючи з 1974 року, вірші, оповідання та статті друкувалися в газетах та журналах в Україні, Росії, Білорусії, Грузії, Хорватії, Канаді. Автор понад 200 пісень. Найбільш відомі: ⌠Доня моя, донечка■, ⌠Синку мій■, ⌠Червоні вишні■, ⌠Кленове прощання■, ⌠Все буде добре■, ⌠Отаман Карпат■, ⌠Козацька застава■, ⌠Я люблю■ та ін.

Автор різдвяних вистав для дітей в Національному театрі ім. І.Франка з 1994 по 1998 рік та 24 книг для дітей та дорослих - ╚Десять кошенят╩, ╚Слухай подих давнини╩, ╚Духи природи. Хатні та дворові■, ⌠Духи природи. Лісові та польові╩, ╚Духи природи. Водяні та болотяні■, ■Абетка юного болільника. Мій клуб ≈ ╚Динамо╩ Київ■, ⌠Ритуали. Обряди. Звичаї■, ⌠Пам▓ять не згасне■ тощо.

Лесин Володимир Георгійович, народився 1974 року в м. Києві. Закінчив філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Українську Академію державного управління при Президентові України, під час навчання перебував на відповідальних громадських посадах. Магістр державного управління за спеціалізацією ⌠право та законотворчий процес■, стипендіат Уряду Франції. Працював у Головному архівному управлінні при Кабінеті Міністрів України, Інституті соціології Національної Академії наук України, Ліцензійній палаті при Міністерстві економіки України, Державному комітеті України у справах національностей та міграції, був головним редактором газети Української Греко-Католицької Церкви ⌠Оранта■ та журналу Спілки Української Молоді ⌠Наш клич■, має численні публікації в пресі з питань політики, економіки, культури та духовності, активний у громадському житті. Нині працює у журналі Міністерства праці та соціальної політики України ⌠Соціальний захист■ та видавництві соціально-значущої та нормативно-довідкової літератури ⌠Соцінформ■, відзначений двома особистими Подяками Мінпраці України.

Контактні телефони/факси автора: (8-044) 417-17-95, (8-044) 416-43-91, E-mail: uvarova@svitonline.com.

Огульчанський Юрій Антонович, народився 1932 року у м. Києві в родині робітника. Батько загинув на фронті. Закінчив Київський фінансово-економічний інститут.

Прочитавши у дитинстві Кобзаря, на все життя ⌠захворів■ на ⌠український буржуазний націоналізм■. Був близьким до дисидентського руху, зазнав переслідувань за свої переконання.

У 1987-91 рр. брав активну участь у революційних процесах, що призвели до розпаду імперії. Був одним з ініціаторів і організаторів Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. З 1993 по 2002 рік очолював Асоціацію ⌠За міжнаціональний мир і злагоду в Україні■, що свого часу виникла на базі Ради національностей Народного Руху України. Має низку публікацій белетристичного, публіцистичного та наукового характеру. Відзначений державною нагородою України - орденом ⌠За заслуги■ III ступеня.

Портнова Лариса Юріївна, історик-архівознавець. Закінчила Московський державний історико-архівний інститут. Працювала в Центральному державному історичному архіві України, Центральному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшеничного, інституті архівознавства НБУ ім. В. І. Вернадського (м Київ). Має численні публікації в наукових журналах: ⌠Архіви України■, ⌠Генеза■, ⌠Київська старовина■, ⌠Військово-історичний альманах■.

Стрельська Лариса Іванівна, історик-архівознавець, науковий співробітник відділу археографії Інституту архівознавства НБУ ім. В. І. Вернадського (м. Київ). Закінчила історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Автор публікацій в журналах ⌠Архівознавство■, ⌠Історія в школі■, ⌠Військово-історичний альманах■ та інш.

Мовчан Ярослав Іванович народився 11 серпня 1957 року в Тщенці Мостиського району Львівської області, українець, одружений. В 1974 році закінчив з золотою медаллю Бурштинську СШ╧3 (Галицький район Івано-Франківської області). У 1979 році закінчив з відзнакою біофак Чернівецького державного університету, спеціальність - біологія, кваліфікація - біолог, вчитель біології, хімії.

У 1983 році захистив дисертацію на тему: "Аналіз стійкості степових фітоценозів у зв'язку із їх структурою■. Кандидат біологічних наук, спеціальність "екологія". Закінчив курси Світового банку із закупівель (1993 р.). Пройшов докторантське стажування в Нідерландському Інституті передових досліджень (Васенар, 1997 р.). Вільно володіє англійською, польською, російською, українською мовами.

Біографічні дані:

04.2000 - по т.ч. начальник Департаменту охорони, використання та відтворення природних ресурсів, начальник Управління охорони земельних ресурсів, екомережі та збереження біорізноманіття Мінекоресурсів України.

09.1999 √ 04.2000 √завідуючий лабораторії системних досліджень Інституту досліджень навколишнього середовища та природних ресурсів РНБО України.

01.1999 - 04.2000 - консультант депутатської фракції Українського Народного Руху у Верховній Раді України.

03.1993 - 01.1999 - заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища України, заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

05.1992 - 03. - виконавчий директор Національного екологічного центру.

02.1983 - 05.1992 - молодший науковий співробітник, завідуючий лабораторією відділу геоботаніки Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного АН УРСР.

09.1980 - 02.1983 - аспірант Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного АН УРСР.

08.1979 - 09.1980 - вчитель біології Войківської середньої школи Баришівського району Київської області.

Суспільна робота

Співзасновник Національного Екологічного Центру (НЕЦ), створеного у 1991 році і його виконавчий директор (1992-1993), засновник створення УкрЮНЕПКОМу (1994), ініціатор створення і один із засновників екологічних видань в Україні ("Ойкумена", 1991; "Світ в долонях",1996; "Жива Україна", 1998), ІВА"Довкілля",1998), спів-ініціатор створення Інституту екології НЕЦ.

Міжнародна діяльність в сфері охорони природи та природокористування

Національний координатор Міжнародної екологічної програми з проблем довкілля Чорного моря; брав участь у підготовці міжнародного Стратегічного плану дій щодо відновлення та охорони Чорного моря (1993-1998, 2000-2002);
Національний координатор "Європейського року збереження природи" в Україні (1995).

Співголова конференції сторін-підписантів Угоди про збереження водно болотних птахів Афро-євразійського ареалу (1995, Нідерланди).

Голова групи екологічних радників Програми IUCN(МСОП) для країн Центральної і Східної Європи (1995-1997), член комісії МСОП з освіти та комунікації (з 1998).

Член Комітету "Здоров'я та довкілля" Європейського бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я та Комітету екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (1997-1999).

Заступник голови Комітету екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (1998-1999).

Ініціатор (1993 р.) та національний координатор створення Регіонального Екологічного Центру (РЕЦ-Київ, 1995-1998 рр.).

Член Ради Глобальної екологічної фундації (ГЕФ, 1997-2001).

Наукова діяльність

Працює в галузі методології біології (геоботаніки), досліджень структурно-функціональної організації та стану природних екосистем, екополітики; автор п'яти монографій і понад 120 статей.

Демид Бурко. Протопресвітер Демид Бурко народився в селянській родині на Вінниччині 29 серпня 1894 року. У 1909 році закінчив закінчив Сутиську двокласну вчительську школу, а у 1913 році - Вінницьку Церковно- вчительську школу. 1914 року почав працювати як народний вчитель, а вже в березні 1915 року його мобілізували до війська. Після закінчення школи прапорщиків у грудні цього ж року він уже був на західному фронті, в Білорусії. Там застала його березнева революція 1917 року.

Д. Бурко був делегатом Всеукраїнського військового з▓їзду, працював в інформаційному бюро Генерального Секретаріату Військових справ, був учасником проголошення Центральною Радою Четвертого Універсалу на Софіївській площі в Києві. Того ж року записався на історично-філологічний факультет Кам■янець- Подільського Українського Державного Університету. Але свідомість обов▓язку оборони держави змусила його відкласти освіту та піти до Української армії, в якій він під натиском більшовицьких військ влітку 1921 року опинився у Польщі.

Потім Д. Бурко закінчував свою освіту в Кам■янець- Подільську, працював вчителем. Проте в 1927 році після ухвали закону про позбавлення виборчих прав всіх, хто служили в ⌠бєлих■ арміях, як і духовенства, дореволюційних урядовців тощо, змушений був переховуватися під чужими іменами аж до 1941 року.

Після відновлення життя УАПЦ в Україні Д. Бурко стає секретарем Полтавського Єпархіального Управління. 12 травня 1942 року Митрополит Феофіл Булдовський висвятив його у Св. Покровському Соборі Харкова на священика. У 1943 році виїхав до Галичини, а в листопаді того ж року переїхав до Німеччини. Тут до 1952 року був настоятелем Св. Миколаївської парафії. Потім шість років був настоятелем парафії в Інгольштаді та в Новому Ульмі. Від грудня 1956 року був членом Вищого Церковного Управління УАПЦ при Митрополиті Никанорові, а після його смерті в 1969 році до половини 1973 року був заступником голови того ж Управління. На Соборі УАПЦ В Парижі в 1973 році був обраний в члени Ради Митрополії УАПЦеркви.

Інформацію сайту можна використовувати з посиланням на джерело.