Український центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■

Інформація щодо українського шкільництва та української освіти діаспори

Український науковий інститут Гарвардського університету

Аналізуючи пресу української діаспори, а також поодинокі публікації в українській пресі щодо задоволення освітніх потреб українців діаспори, можна дійти висновку, що на сьогодні найгірший стан із українською освітою та шкільництвом в країнах колишнього СРСР (крім Латвії та Молдови з Придністров`ям), де, за винятком Башкортостану, діють лише недільні школи. Вони, як правило, не мають постійного фінансування, приміщень, не забезпечені відповідною навчально-методичною літературою, педагогічними кадрами. Учні, які відвідують такі школи, об`єднані не в класи, а в різновікові групи. Вони лише раз на тиждень вивчають українську мову, знайомляться з українською літературою та декоративно-вжитковим мистецтвом.

Так, українці Російської Федерації, складаючи найчисельнішу національну групу цієї країни (після росіян та татар) не мають тут підтримуваної державою системи українського шкільництва, культурно-просвітніх закладів, преси радіо та телебачення рідною мовою, тобто усього того, чим в Україні широко і вільно користуються росіяни. Основна робота, спрямована на розвиток української освіти в РФ, здійснюється, фактично, силами громадських національно-культурних організацій. Поодинокі випадки створення українських класів та недільних шкіл (в Республіці Башкортостан, Республіці Комі, Тюменській області, Самарі та ін.) є лише винятковими випадками. Однак, після створення федеральної національно-культурної автономії ╚Українці Росії╩, яку очолив О. О. Руденко-Десняк, та українських національно-культурних автономій на місцях спостерігається більш шанобливе ставлення російської влади до запитів російського українства. Бажання сприяти розвитку української освіти в РФ постійно декларують керівники Міносвіти РФ. Цим міністерством декілька разів вже проводилися курси для вчителів українських класів та шкіл. Проте, незважаючи на ці незначні позитивні зрушення, для українців Росії й надалі залишаються болючими такі питання в галузі освіти:

- фінансова та матеріальна допомога по забезпеченню освітніх потреб українських громад;

- розробка спеціальних державних програм розвитку української освіти в РФ;

- дієві організаційні заходи, спрямовані на створення українських шкіл, підготовку педагогічних кадрів;

- забезпечення підручниками, словниками, методичними посібниками, аудіовізуальними матеріалами українських освітніх осередків.

Від 1991 року в Ризі (Латвія) діє єдина у всій східній українській діаспори державна українська школа (директор - Лідія Кравченко), яка стала осередком не тільки української освіти, а й культури. Сьогодні в Ризькій українській середній школі навчається понад 300 учнів з 1-го по 10-й клас. У квітні 2000 року школа пройшла державну акредитацію з оцінкою ╚відмінно╩. Навчання в школі здійснюється українською і латиською мовами.

Головним напрямом роботи осередків українства у Литві є культурно-просвітницька то освітня діяльність. У Вільнюсі, Каунасі, Клайпеді, Йонаві та Вісагінасі діють українські суботні (недільні) школи, де діти вивчають мову, історію, географію, основи релігії, а дорослі - мову. Робота цих шкіл фінансується державою. При школах є невеликі бібліотеки. Допомогу у їх комплектації надає й Україна.

1999 року в м. Тбілісі (Грузія) була відкрита єдина в країнах Закавказзя державна українська школа, якій у 2000 році Уряд України надав фінансову та матеріально-технічну допомогу.

У м. Астана (Казахстан) відкрито перший український гуманітарний ліцей, працює Український навчальний комплекс, який об`єднує українську гімназію, дитячий садок ╚Надія╩, недільну школу та фольклорну групу ╚Веселка╩. У 1996р. розпорядженням Прем`єр-міністра Республіки Казахстан комплексу надано фінансову допомогу для ремонту приміщення. Об`єднана в Українському русі відродження ╚Мрія╩ національно-свідома частина українців Таджикистану спромоглася на відкриття української недільної школи та викладання курсу української мови та літератури в Худжанському університеті. У Ташкенті (Узбекистан) працює українська недільна школа, а в середній школі імені Т. Шевченка здійснюється викладання української мови та літератури.

На вимогу української громади Білорусії українська мова вивчається в ряді шкіл Кобринського і Дрогичинського районів, а також в школі ╧4 м. Бреста, де праціє школа українознавства. На філологічному факультеті Мінського державного університету та Брестського педагогічного інституту відкрито українські відділення. Студенти 1-2 курсів українського відділення філологічного факультету Брестського педагогічного інституту проходять українознавчу практику в Києві та Каневі.

За інформацією українських громадських організацій у Молдові українську мову вивчають у 73 школах та двох ліцеях. Викладання української мови та літератури в республіці ведеться за програмами та підручниками України. Однією з проблем шкіл, де вивчається українська мова, є нестача коштів для придбання підручників, що негативно впливає на процес навчання. Проте останнім часом частина здобутків у сфері створення умов для розвитку української освіти в Молдові була втрачена. Так, були ліквідовані українські відділення в Кишинівському університеті ім. Крянге та на педагогічному факультеті Бельцського університету. Звузилося (за винятком Ришканського району) викладання української мови в школах.

Сьогодні в Польщі діють три початкові українські школи (в Бартошиці, Перемишлі, Лігниці) й три загальноосвітні ліцеї (В Білому Борі, Лігниці, Гурові Ілавецькому). Крім того, українська мова викладається як предмет ще в 52 початкових школах. Учні цих шкіл неодноразово відвідували Україну, здійснювали поїздки до Шевченківського національного заповідника в Каневі, до інших міст України. На IY з`їзді Об`єднання українців Польщі (27-28 січня 2001 року) були визначені найпекучіши проблеми, які необхідно вирішити для підвищення рівня навчання української мови в Польщі, збагачення її елементами української історії та культури, а саме:

- встановлення державного фінансування українського шкільництва;

- підготовка вчительських кадрів для навчання в українськиї школах;

- підготовка й видання нових підручників;

- координація з науковими установами в Україні.

У Румунії (Сігет-Мармацієй) працює державний український ліцей ім. Тараса Шевченка, де 70 відсотків предметів викладається українською мовою. В усіх українських селах Сучавського та Марамороського повітів є школи, в яких українську мову й літературу викладають як окремі навчальні дисципліни. Кількість годин, відведених на українську мову в школах Румунії, від 4-х (початкова школа), 5-ти (п`ятий клас), 3-х (старша школа). Загалом українська мова викладається в одному ліцеї, 13 загальних школах, 46 відділеннях, 253 класах Румунії. Крім того, українську мову вивчають діти в 148 групах дошкільних виховних установ. Педагогічні кадри для дошкільних установ і початкової школи з українською мовою навчання готують в педучилищах у Сігету-Мармацієй і Сучаві, а викладачів української мови та літератури - в Бухарестському університеті, де існує українське відділення.

Викликає занепокоєння стан української освіти у Словаччині. Так, якщо 1948/49 навчальному році українські діти могли отримувати освіту в 274 народних, 44 міських та 11 середніх школах, де навчалося 23 тис. учнів, то сьогодні русини-українці мають тільки 10 шкіл із вивченням української мови та 30 шкіл, де ця мова вивчається факультативно, зареєстровано також 47 україномовних дитячих садків та одну гімназію. Питання щодо становища української національної меншини Словаччини гостро ставилося на YII з`їзді Світового конгресу українців у Торонто (грудень1998 року) та III з`їзді Союзу русинів-українців СР (лютий 1999 року). Учасники з`їздів дійшли висновку, що становище українців Словаччини нині є найгіршим серед усіх країн Європи.

Українці Німеччини в умовах іншонаціонального оточення, посилення процесів асиміляції певні надії покладають на діяльність товариства ⌠Рідна школа■ (засноване 1966 року в Мюнхені). Воно має інтернат, де навчається близько 50 учнів. Лекції з українознавства (українська мова і література, історія, географія, релігієзнавство) читаються учням після навчання у звичайних німецьких гімназіях та школах. Особливістю нинішньої ⌠Рідної школи■ є орієнтація не тільки на Мюнхен, але на українських дітей з усієї Німеччини, а також з України (понад третина учнів), Франції, Нідерландів, Польщі тощо. З припиненням фінансування німецьким урядом інтернату ╚Рідна школа╩ гостро постало питання збереження як діяльності цієї установи, так і власного будинку Товариства, який є центром української громади в Мюнхені. В цих умовах з метою концентрації фінансового та кадрового потенціалу громади Головна управа ЦПУН у серпні 1999 р. перенесла свою канцелярію до будинку ╚Рідної школи╩.

Важливим науковим і освітнім осередком української діаспори продовжує залишатись Український Вільний Університет в Мюнхені. За майже 80-річний період існування УВУ випустив із своїх стін тисячі дипломованих фахівців, сотні докторів і магістрів філософії, права й інших наук, видав кілька десятків видатних монографій, збірників наукових праць, підручників тощо.

Однак, сьогодні УВУ переживає кризу. Впродовж свого існування в Німеччині він фінансувався з бюджету федерального уряду, земельного бюджету Баварії та пожертв української діаспори. З грудня 1996 року уряд Німеччини припинив фінансування університету. Після зустрічі в січні 2000 р. з ректором УВУ Л. Рудницьким Президента України Л. Кучми було переглянуто питання фінансування УВУ в бік збільшення.

Особлива увага приділяється вивченню молодим поколінням українців Західної Європи (Великобританія, Бельгія, Франція, Швейцарія, Нідерланди) рідної мови, культури та історії й формуванню на цій базі національної української свідомості. Ці навчальні та виховні функції реалізуються, насамперед, у рамкаї суботніх (недільних) українських шкіл, які доповнюють навчання в державних школах, а також в українських дитсадках.

Перша українська школа у США була відкрита ще 1893 р. у Пенсільванії. Нині у цій країні діють українські школи двох основних типів: цілоденні та суботні й недільні. Всі початкові й середні школи утримуються Українською греко-католицької та Українською православною Церквами. В кінці 90-х років діяло 20 початкових шкіл та 5 середніх. Суботні школи виникли ще наприкінці XIX ст. На сьогодні в 56 таких школах навчається близько 4 тис. учнів. Для відповідного методичного забезпечення цих шкіл Українським конгресовим комітетом Америки створена Шкільна рада. Знання української мови можна вдосконалити в системі вищої освіти США, де в низці університетів існують кафедри української мови. Федеральною підтримкою користується вивчення української мови в Гарвардському та Пенсильванському університетах. Без федеральної підтримки вивчається українська мова в Каліфорнійському, Колумбійському та Іллінойському університетах. Водночас, українська мова, література та історія викладається у 20 коледжах країни. При Українському науковому інституті Гарвардського університету (керівник - проф. Дж. Грабович) щороку діють курси української мови. В цілому у США при різних наукових закладах та університетах діє 40 курсів українознавства. Одним із най важливіших чинників збереження української етнічності в Канаді є широка мережа шкіл різного типу та вищих навчальних закладів, в яких вивчається українська мова, література, історія, географія, інші українознавчі дисципліни. Сучасна українознавча освіта в Канаді охоплює всі вікові групи й усі рівні навчання - від дитячих садків до університету. При Канадському інституті українських студій створено Центр освіти українською мовою, який допомагає шкільним радам провінцій у підготовці методичних матеріалів, організовує заняття із підвищення кваліфікації вчителів. Українські канадці, розуміючи, що кожна етнічна група передає й відновлює свою культуру та менталітет через мову, добиваються того, щоб навчання англійською (французькою) та українською мовами охоплювало всю шкільну програму (раніше така практика провадилася лише в початковій школі).

Шкіл, де викладання здійснюється лише українською мовою, в Бразилії немає. Однак у малій семінарії Святого Йосафата в Прудентополісі окремі курси читаються українською. Майже при всіх українських церквах функціонують суботні курси українознавства. З 1991 року викладання української мови здійснюється в чотирьох школах штату Парана, де навчаються учні українського походження. Для підготовки вчителів Федеральний університет Парани спільно з Українсько-бразильською центральною репрезентацією організували педагогічні курси з української мови, літератури та історії.

Невідривним атрибутом суспільно-громадського життя українців в Австралії є українське шкільництво. Українські суботні школи були засновані тут ще 1949 року в тимчасових переселенських таборах. Розуміючи значення українських шкіл у збереженні себе як етнічної групи, українці відкривали такі школи скрізь, де селилися. Наприклад, в Аделаїді у 1960-1970-х рр. 67% дітей українського походження вчилися в українській суботній школі. У 1991 р. в 15 українських суботніх школах Австралії здобувало українознавчу освіту 760 учнів. Певний час діяльністю суботніх шкіл опікувалися українські громади в штатах і Союз українок Австралії. Згодом для цього була утворена Українська центральна шкільна рада.

Одним із найважливіших досягнень українців Австралії стало те, що українська мова була включена як предмет вступного іспиту до вищих навчальних закладів. Для підготовки нових вчителів із числа українців, народжених уже в Австралії, в 1968 році в Лідкомбі відкрито курси з підготовки вчителів початкових та середніх класів для суботніх шкіл. Українські вчительські курси фінансово підтримувалися різними установами та організаціями, зокрема австралійським Міністерством освіти для дорослих і фондом Любомира Шлепковича. З 1984 р. підготовку вчителів для українських ╚рідних шкіл╩ здійснює Центр українознавчих студій - одне з відгалужень Центру славістичних досліджень університету ім. Макворі в Сіднеї.

Інформація підготовлена співробітниками Центру на основі огляду різних періодичних видань України, а також преси української діаспори, зокрема таких часописів і газет:

- тижневик ╚Українська думка╩ (Союз українців у Великій Британії);

- ╚Християнський голос╩ (видання української католицької Церкви у Мюнхені);

- ╚Церква і життя╩ (український церковно-громадський часопис в Австралії);

- ╚Хлібороб╩ (Інформативний бюлетень українського товариства Бразилії);

- ╚Українсько-Канадський вісник╩ (видання Товариства Об▓єднаних Українців Канади);

- ╚Вісник╩ (часопис Товариства української культури Кубані);

- ╚Вісті╩ (двомісячник Українського Допомогового Комітету в Бельгіїї);

- Український огляд■ (Росія);

- ⌠Свобода■ (США).

Ми були б вдячні всім, хто виявить бажання обмінятися з нами інформацією, внесе свої уточнення і правки.

Інші статті розділу:

Доброчинці:	Анатолій Валюх-Брантон
	Стефанія Ковалик: ⌠Мої пісні для Вас■

Українська громада в Аргентинській Республіці.

Вісті з діаспори

Українська діаспора в Іспанії

Марки української діаспори (США, 1957 √ 1996 роки видання)

На вечорницях ⌠Нашої Школи■ м. Антверпена

Музей культурної спадщини (діаспори) у м. Києві

Інформацію сайту можна використовувати з посиланням на джерело.