Український центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■

Коли у серпні 1997 року Україна відзначала 100-річчя української діаспори в Аргентині, у пресі з▓явився вислів ⌠Латинська Україна■. Саме тоді цей ювілей привернув увагу громадськості нашої країни не лише до долі українських аргентинців, а й до цілого масиву українства в Південній Америці - Бразилії, Парагваю, Венесуели та інших країн. Розповіддю про українців Аргентини ми розпочинаємо цикл публікацій ⌠Латинська Україна■. При підготовці матеріалів використовувалися різні джерела, зокрема: Енциклопедія українознавства (головний редактор проф. д-р В. Кубійович), ⌠Українці в світі■ (автори В. Трощинський, А. Шевченко), ⌠De Ucrania a Misiones■ (автор Esteban Angel Snihur), матеріали Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного, іспаномовний сайт: www.ucrania.com_, особисті зустрічі представників Центру з представниками української діаспори в Латинській Америці.

Українська громада в Аргентинській Республіці.

(із циклу ⌠Латинська Україна■ )

Артисти Українського національного хору в м. Буенос √ Айресі, червень 1923 року (фото з Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного)

В еміграційному русі українців до Аргентини можна виділити чотири періоди: перший (1897-1914 рр.), другий (1922-39 рр.), третій (1946-51 рр.), четвертий (починаючи з 1993 р.).

Перші українські поселенці, які прибули в Аргентину в 1897 році, оселилися в аргентинській провінції Місьйонес. Згодом українські поселення поширились й на інші, переважно північні та центральні, провінції країни. За своїм соціальним складом це були селяни з Волині та Галичини, що й обумовило їх подальшу виробничу діяльність. Усього впродовж 1897 √ 1914 рр. в Аргентину прибуло приблизно 14 тис. українських поселенців. З початком Першої світової війни еміграція українців до Аргентини на певний час припинилася.

Революція та поразка національно - визвольної боротьби спричинили другу хвилю еміграції з українських земель. Протягом 1922- 1939 рр. в Аргентину прибуло близько 50 тис. українських емігрантів, переважно, із західноукраїнських земель. Певну частку новоприбулих становила інтелігенція √ колишні службовці УНР, офіцери українських армій тощо. Вищий проти перших поселенців рівень освіти сприяв їхній швидкій адаптації та посіданню кращого становища в аргентинському суспільстві.

Родина Лукашук, яка повернулася на батьківщину з Аргентини, м. Полтава, вересень 1956 рік (фото з Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного)

Емігранти, які приїхали з України після Другої світової війни, не тільки поповнили вже створені українські поселення в віддалених провінціях, але й почали шукати роботу в містах, в першу чергу, в аргентинській столиці. Переважно це були учасники національно-визвольного руху в Україні чи особи, які були свого часу вивезені з України до Німеччини на примусові роботи. Впродовж 1946 √ 1950 рр. до Аргентини прибуло 5 √ 6 тис. українців. Серед нових іммігрантів було чимало добрих спеціалістів із дипломами західних університетів, значна частина їх відзначалася високим рівнем національної свідомості. Саме за їх ініціативою, з метою об▓єднання угруповань української громади, у 1947 р. був скликаний Конгрес українців Аргентини, на якому була створена Українська центральна репрезентація (УЦР).

Слід зазначити, що у повоєнні роки відбувалася також широко розрекламована у радянських засобах масової інформації часткова репатріація міжвоєнної заробітчанської еміграції з Аргентини. Доля цих репатріантів в Радянському Союзі склалася по - різному. Незважаючи на те, що вони були відновлені в правах громадянства, частина з них так і не змогла пристосуватися до умов життя в радянській країні і повернулася назад в Аргентину. Деякі, особливо діти зі змішаних браків, влилися в колективи вузів та шкіл, ставши викладачами іспанської мови.

Після розпаду СРСР, взявши до уваги добру славу, якою користуються українці в Аргентині, уряд цієї країни розпочав видачу громадянам України тимчасових віз із правом працевлаштування. Так розпочалася ⌠четверта хвиля■ української еміграції в Аргентину. Почався непростий процес інтеграції цієї ⌠четвертої хвилі■ в життя ⌠старої■ еміграції.

Молоді українці Буенос √ Айресу біля пам'ятника Тарасу Шевченку (фото з сайту: www.ucrania.com)

На сьогодні в Аргентині налічується близько 300 тис. етнічних українців, основна частина яких мешкає у столиці й провінції Буенос-Айрес (більше 100 тис. осіб) та провінції Місьйонес (прибл. 130 тис. осіб). Місцями компактного проживання є також провінції Чако (30 тис. осіб), Кордоба (15 тис. осіб), Мендоса (10 тис. осіб), Формоса (6 тис. осіб), Ріо-Негро (3 тис. осіб) та Коррієнтес (3 тис. осіб).

До складу Української центральної репрезентації входять близько 25 українських організацій, а її основними колективними членами є товариство ⌠Просвіта■ та товариство ⌠Відродження■. Головою Української Центральної Репрезентації є Хорхе Баланда, а головою Головної ради УЦР √ Юрій Данилишин.

Українське культурне товариство ⌠Просвіта■ було засновано в 1924 р. Крім центрального відділення, ⌠Просвіта■ має 10 філій у містах провінції Буенос-Айрес, а також дві філії - в провінціях Санта-Фе та Неукен. Голова ⌠Просвіти■ √ Петро Маслюк. ⌠Просвіта■ видає газету ⌠Українське слово■.

Засноване в 1939 р. товариство ⌠Відродження■, головою якого є Іван Регей, має центральне відділення та три філії в провінції Буенос-Айрес. Друкованим органом товариства є газета ⌠Наш клич■, яка тимчасово не виходить через фінансові проблеми. Великим досягнення української громади стало спорудження в 1971 році в Буенос √ Айресі пам▓ятника Тарасу Шевченку.

Процес об▓єднання етнічних українців в Аргентині продовжується й останнім часом. У 1993 р. створено Північне угруповання УЦР у складі українських товариств провінції Місьйонес, які діють в містах Посадас, Обера, Леандро Алем та Апостолес. В 2003 р. в м. Резистенсія аргентинської провінції Чако розпочало діяльність об▓єднання ⌠Друзі України■. Важливим стимулом для української громади стало відкриття в 1993 році Посольства України в Аргентині.

Незважаючи на незаперечний процес, досягнутий українською громадою в соціально-економічній і культурницькій сферах, з роками суспільна активність її членів стала спадати. Серед головних причин цього - старіння членського складу діаспорних організацій. Проте з оновленням у 2005 р. керівного складу Української Центральної Репрезентації в Аргентині та обранням у жовтні 2005 р. її головою молодого і активного громадського діяча Х.Баланди на посаду голови УЦР спостерігається значне пожвавлення діяльності української громади, в першу чергу, її молодого покоління, свідченням чого стало проведення на початку 2006 р. в Буенос-Айресі І З▓їзду представників організацій української молоді в Аргентині та ІІ Латиноамериканського з▓їзду етнічних українців в м.Обера у жовтні 2006 року. УЦР також брала участь у роботі IV Всесвітнього форуму українців, який проходив у серпні 2006 в Києві.

Інші статті розділу:

Доброчинці:	Анатолій Валюх-Брантон
	Стефанія Ковалик: ⌠Мої пісні для Вас■

Вісті з діаспори

Українська діаспора в Іспанії

Марки української діаспори (США, 1957 √ 1996 роки видання)

На вечорницях ⌠Нашої Школи■ м. Антверпена

Інформація щодо українського шкільництва та української освіти діаспори.

Музей культурної спадщини (діаспори) у м. Києві

Інформацію сайту можна використовувати з посиланням на джерело.