Український центр гуманітарної інформації “Світогляд” з липня 2003 року на своїй Інтернет-сторінці відкриває нову рубрику “Довкілля”. До цього нас спонукало величезне зацікавлення громадськості проблемами, які так чи інакше торкаються навколишнього середовища людини. На скільки гарантує безпеку для мешканців України укриття 4-го блоку Чорнобильської АЕС, т.зв. “саркофаг”, і які перспективи побудови нового? Якою є якість питної води сьогодні, яке повітря, загалом, який стан довкілля в Україні? Коли перестануть вирубувати карпатські ліси? Які птахи та тварини знаходяться під загрозою зникнення в Україні? Ці та інші подібні питання постійно турбують наших громадян, і часом вони знаходять відповіді на них у не завжди достовірних публікаціях. З огляду на це ми плануємо залучати до співпраці у нашій рубриці відомих вчених, державних службовців, представників екологічних громадських організацій, які даватимуть професійні та аргументовані відповіді на питання наших краян. Відкриває рубрику “Довкілля” Мовчан Ярослав Іванович, кандидат біологічних наук, начальник Управління охорони земельних ресурсів, екомережі та збереження біорізноманіття Міністерства екології та природних ресурсів України. (Докладніше ознайомитися з біографією Я. І. Мовчана ви можете на нашому сайті в рубриці “Наші автори”).

Довкілля, біорозмаїття та екологія

Є речі, щодо яких ми можемо дискутувати, уточнювати, варто – не варто, сьогодні – завтра, як, хто, коли і т.д. Але є речі, щодо яких це недоречно робити, які є засадничими і фундаментальними, від яких всі і все залежить. І можна тільки говорити і дискутувати, - як швидше і як краще. Мова про живу природу в її цілісності, про біорізноманітність – різноманітність живого - і його збереження. І власне ця жива компонента світу і робить живим наше довкілля – той світ, що нас оточує і який є для нас дійсно значимим (древні називали його „Ойкуменою” – доступний, знаний світ, де живуть люди, і відповідником довкілля є англійський environment та російська окружающая среда, а українська калька з російської – навколишнє природне середовище). Але світ живого організований в комплекси – екосистеми, які вивчає наука екологія. В рамках системного підходу екологію можна розглядати ширше – як науку про функційні аспекти живих систем в їх зовнішніх проявах, на різних рівнях організації біосистем. І поганим тоном є говорити при погану екологію – наука не може бути поганою; доречніше сказати про стан довкілля чи його компонент, які вже давно викликають стурбованість екологів, і не тільки.

Досвід людства щодо біорізноманіття – дуже контраверсійний, тобто суперечливий, оскільки йдеться про тисячоліття освоєння природи, перетворення її в майстерню, а тепер, коли виявилося, що людині потрібен також і храм (і може навіть більше, ніж майстерня...), людство демонструє здатність до адаптивної поведінки, до виправлення помилок минулого.

Ця адаптивність людства проявляється і в світових екологічних самітах (в Ріо-де-Жанейро та Йоганезбурзі), і в глобальних та регіональних конвенціях, і у Все-європейській стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, і в ідеї екологічної мережі, в підтримці збереження біорізноманіття на інших континентах, в розвитку заповідних територій, в громадських рухах за врятування світу живого – лісів, дельфінів, першоквітів, боліт і птахів. Світ повертається до первісних цінностей. Проблема в тому, щоб встигнути це зробити.

Україна, з моменту проголошення незалежності, здійснює достатньо послідовні кроки щодо збереження біорозмаїття. Це і порівняно розвинуте законодавство, ратифікація чи приєднання до відповідних конвенцій, сучасна нормативна база, це і зростання в два рази, більш ніж на мільйон гектарів, площі заповідних територій. Це і Концепція (стратегія) збереження біорізноманіття, державні програми розвитку територій, що охороняються, сильні розділи в програмах „Дніпро” та „Охорона і відтворення довкілля Азовського та Чорного морів”, формування національної екомережі. Біорізноманіття визнано пріоритетом державної екополітики в Основних напрямках охорони довкілля, збалансованого природокористування та забезпечення екобезпеки (1998).

Але річ в тім, щоб робити більше і швидше, пам’ятаючи про транзитність економіки і процеси приватизації, застарілі технології і бідність, забруднене довкілля і деградацію екосистем, зрештою, інерцію совкового, неекологічного в своїй суті мислення, пріоритетність соціально-економічних факторів та критеріїв і неважливість „якихось там жаб і хрущів”. Час не чекає.

Йдеться про більш системну діяльність, зміну соціальних орієнтирів, більш тісну співпрацю з колегами, як в Україні, так і за кордоном. Більш тісна співпраця в Україні означає, передусім, подолання галузевості, відомчого підходу в природокористуванні, включення екологічних, екосистемних вимог і міркувань в секторальну практику.

Що торкається міжнародної співпраці, то йдеться про ефективне використання тих можливостей, що склалися в Європі. Ми маємо гарний приклад такої співпраці з Нідерландським Міністерством сільського господарства, рибальства та охорони природи, коли співпраця людей і кілька сотень тисяч доларів дозволили створити чи розширити десятки об’єктів національного значення, осучаснити законодавство в Україні, сприяти розвитку справи збереження біорізноманіття в Європі.

Важливо зберегти наше довкілля. Воно варте того. А потім вже і дороги, і канали, і фабрики побудуємо. Бо буде для кого. А хворі люди серед асфальту, рейок, металу, відходів і бетону – лишимо це в минулому. Світ має бути трохи різноманітнішим. Насамперед біо-різноманітнішим!

Інші статті розділу:

Коротка інформація про стан довкілля в Україні

Інформацію сайту можна використовувати з посиланням на джерело.