Український центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■ - Інтерв'ю місяця

Лілія Григорович: ⌠Мені здається, що вчити батьківству √ це вчити відповідальній любові■

Григорович Лілія Степанівна

Народилася 12 вересня 1957 року в місті Івано√Франківську. У 1985 році закінчила Івано-Франківський державний медичний інститут за спеціальністю ⌠Лікувальна справа■. У 1999 році - Українську Академію державного управління при Президентові України, магістр держаного управління. До 1995 року працювала на різних посадах в Івано-Франківську за фахом. У 1995-96 рр. √ член Виконавчої Ради ЮНІСЕФ від України; 1996 √ 97 рр. √ заступник Міністра України у справах сім▓ї та молоді.

Народний депутат України 2, 3 та 4 скликань. У 2002 році обрана по багатомандатному загальнодержавному округу від виборчого блоку політичних партій ⌠Блок Віктора Ющенка ⌠Наша Україна■. Голова підкомітету Комітету з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства Верховної Ради України. Голова Союзу українок України. Член Народного Руху України. Нагороджена орденом■ За заслуги■ ІІІ ступеня.

- Шановна пані Лілія! Просимо Вас, народного депутата України, голову підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров▓я, материнства та дитинства, взяти участь в Інтернет- конференції ⌠Вони потребують нашої любові■, яку УЦГІ ⌠Світогляд■ проводить на своєму сайті. І перше наше питання стосується українського законодавства щодо захисту прав дитини в сучасному суспільстві. Які здобутки маємо тут, які труднощі доводиться долати у ході його виконання ?

- Почну не з такого дуже правильного вступу, а з зовсім неправильного. Є відомий анекдот. ⌠Чим відрізняється оптиміст від песиміста та реаліста? Оптиміст каже: ⌠Я бачу світло в кінці тунелю■. Песиміст каже: ⌠Я не бачу світла в кінці тунелю■. А реаліст каже: ⌠ Так, я бачу світло в кінці тунелю, та назустріч нам рухається потяг■.

Сьогодні я б хотіла говорити як реаліст. Я депутат трьох скликань. Я дитячий лікар, мабуть, чи не єдиний в парламенті, і тому я буду говорити реальні речі. В якій країні, власне, ми хочемо виконувати чи вдосконалювати законодавство?

Ми маємо мізерні пенсії та зарплати. У нас епідемія СНІДу та туберкульозу, і щороку гине понад 400 тисяч. І нас вже не 50 млн., а 47,5. З тих 47, 5 млн. 7 млн. виїхало на заробітки, в Португалію чи Італію. Сьогодні вже понад 2 млн. дітей роками не слухають маминої колискової. Таким чином руйнується наш фундамент, який є основою суспільства української людини. Ми маємо демографічну кризу. А за прогнозами Міністерства охорони здоров▓я, якщо збережеться така ситуація ще 10 років, то нас буде вже менше 40 мільйонів. Такі є соціальні параметри. Це ж просто геноцид!

З огляду на це постає питання: чи ми абстрагуємося від ситуації і почнемо вдосконалювати закони, виписувати букви, коми і титли і скажемо Європі і всьому світові: ⌠Ось вам найкращі в світі закони, видрукувані офсетним друком, написані бездоганно■. Але вся проблема в тому, що ми живемо в країні, де закони не виконуються. І тому мені не цікаво порсатися, щоби там ще щось вдосконалити. Сьогодні ми ведемо мову про нашу країну, де ми прожили 12 бюджетних років і проживаємо 13-ий. Хочу зазначити, що за 11 років ми в парламенті слухали звіти про виконання бюджетів. І я можу вам доповісти, що з тих 11 бюджетів √ 10 бюджетів не було виконано. Виконаним був лише один єдиний бюджет 2000 року, коли Прем▓єр-міністром був Віктор Ющенко. І ми порахували, якби Віктор Андрійович залишився працювати на посаді прем▓єра до 2004 року, то сьогодні ми б голосували за мінімальну заробітну плату 500 √ 550 гривень.

А як виглядає країна з 10-ма невиконаними бюджетами? Вона відразу потрапляє до списку FATF, звідки ми щойно вийшли. Бюджет √ це найголовніший фінансово-економічний документ. А якщо 10 років поспіль прем▓єр, міністри не виконують своїх прямих обов▓язків, значить йде недофінансування не тільки по бюджетних виплатах (пенсії, зарплати), а й по програмах √ медичних, соціальних, освітніх, економічних, онкологічних тощо. Наприклад, ми слухаємо на парламентських слуханнях питання про виконання онкологічної програми. І дізнаємося, що в минулому році вона була виконана на 25%, а в позаминулому √ на 23%. Тому мені не цікаво сьогодні говорити про те, що гіпотетично треба ще вдосконалювати в законодавстві. Я зробила для себе найголовніший висновок: важливо не бюджет сам по собі, не інвестиції, а виконання законів. Дайте мені 10 виконаних бюджетів, таких-сяких, але виконаних. Якщо ми хоча б виконували все те, що маємо (Конституцію, яка визнана однією з найкращих в Європі, закони про охорону дитинства та про допомогу малозабезпеченим родинам і найголовніший щорічний Закон про Державний бюджет України), то ми б сьогодні вели мову не про 205 чи 237 грн. мінімальної зарплати та про 7 млн. громадян, які виїхали з України. І, очевидно, права дитини не були б упосліджені в найширшому діапазоні, як вони мають місце тільки у нас.

Я є прихильницею реальних планів, а не прожектів. Тому мені здається, що на заміну дуже багатьом ефемерним програмам (це моя думка після парламентських слухань з демографічної кризи) треба робити дуже конкретну Національну програму виходу з демографічної кризи, як це зробив де Голль в повоєнній Франції, коли там була, по суті, така сама демографічна ситуація, як і в нас. Де Голль вклав найголовнішу інвестицію у французьку родину. Він дав можливість матері відродити французьку людність, оскільки завдяки цій програмі чисельність населення Франції за 10 років зросла на одну третину.

Тому, на мою думку, нам потрібно ухвалити свою програму, яка б містила в собі буквально 5-6 позицій:

1. Освіта. Повністю безкоштовні дошкільні заклади. Безкоштовна, за держзамовленням, освіта для дітей з малозабезпечених сільських родин. Це мають бути дуже вивірені та вирахувані можливості наших вузів та потреби наших дітей.

2. Безкоштовне медичне обслуговування дітей до 18 років, повністю за кошт держави.

3. Оптимізований закон про державну допомогу сім▓ям з дітьми. Збільшувати допомогу на кожну новонароджену дитину відповідно до зростання внутрішнього валового продукту та прожиткового мінімуму. Особлива увага багатодітним та малозабезпеченим сім▓ям.

4. Стимулювання народжуваності через збільшення виплат матерям.

5. Перше робоче місце молодій людині. Кредитування житла кожній молодій сім▓ї. Це відразу вирішить проблему міграційних процесів, коли молодь повинна шукати собі роботу за кордоном.

Тобто, нам потрібна конкретна програма невідкладних дій по виходу з демографічної кризи, яка б мала щорічне фінансування. Але якщо ми знову будемо мати 10 років невиконаних бюджетів, то навіщо ми з вами сидимо й говоримо? Я можу ще розповідати вам про женевські та оонівські успіхи, оскільки я була членом Виконавчій Ради ЮНІСЕФ від України з 1995 по 1997 роки. Але я знову повертаюся до того, з чого починала свою промову, і стаю реалістом. Я бачу світло в кінці тунелю і кажу: дайте мені виконаний владою бюджет!

Сьогодні наш парламент стає дуже цікавим. Ми, як стахановці, тішимося: в минулому році ми проголосували стільки законів, а в цьому році √ стільки. Проте я переконана, що сьогодні Україні потрібна влада, яка виконує закони.

На жаль, у нас нема ще громадянського суспільства. Якщо народ у стані громадянського суспільства, то він має відповідальну владу. Тому, яке джерело, тобто народ, такі й депутати, такий і Президент. Треба подивитися на себе у дзеркало. Але кожен рік нашої незалежності, чи з тою владою, чи з іншою, понад усякі сумніви, наближає нас до громадянського суспільства.

- Шановна пані Лілія! Окрім депутатства, Ви маєте багато громадських обов▓язків, очолюєте Союз українок України, є активним членом церковної громади. Яка, на Вашу думку, роль християнської родини, і зокрема жінки, у запобіганні розвитку в дітях таких вад як гординя, заздрощі, злоба, ненависть, скупість, лінивство, тобто тих головних гріхів, які руйнують дитячі душі зсередини? Як можна вплинути на формування характеру дитини, постійно ⌠зрощуючи■ в ньому позитивні риси?

- Ви поставили мені запитання як Голові Союзу українок, але ж я ще за фахом лікар. І як лікар хочу сказати, що добру половину того, що є в нас, ми отримуємо в генах від народження. Якщо в сім▓ї народжується талант або, можливо, майбутній лідер нації, або майбутній поет, або предтеча якихось добрих справ, то він може народитися і в простій селянській родині, і в дуже непростому побуті, і деколи буває, що саме ці непрості обставини відшліфовують його характер. Згадаймо Шевченка. Я кожен раз згадую, скільки він мав тої мами і того тата, і тої сім▓ї. Це √ сирота. В нього були такі непрості обставини, але ж була й іскра Божа. Я не виступаю тут як метафізик. Проте, думаю, ви погодитеся з тим, що дуже багато значить те, що Бог, доля, батьківські гени і ті корені роду дали кожній конкретній людині. І якщо в ній зійшлося дуже багато отого всього цінного, що називається генофондом, то це велике щастя. Родина тільки відшліфовує його.

Це з одного боку. З іншого боку, це жодним чином не значить, що треба скидати з рахунку виховання. І це не менш важливо, тому що виховання та сім▓я можуть, до певної міри, зупинити вроджені негативні прояви.

Якщо говорити за великим рахунком, то слід згадати у нашому випадку Бісмарка, який сказав, що перемогу може здобути звичайний сільський вчитель, який має навчити своїх учнів. І ці діти будуть налаштовані на перемогу та на певні ідеали. Проте незмінним чинником, поки дитина дійде до шкільного вчителя, залишається родина. Говорячи про роль матері, я не буду говорити якихось дуже високих і патетичних слів. Я скажу лише таке: сьогодні я значно краще знаю, як треба виховувати дітей, ніж я знала в молодому віці, коли мала першу дитину. Очевидно, чим ми є більш зрілими і розумними, тим більше ми можемо закласти позитивного своїй дитині. І я зараз вітала би те, що на Заході батьки народжують і виховують дітей в більш зрілому віці. Це не значить, що я за пізній шлюб. Це значить (і я переконуюся в цьому постійно), що ставлення до дитини як до дитини, а не до ляльки, стає в тій межі, коли тобі 30. Це мій власний такий досвід.

Тепер відносно рецепту. Коли ти любиш, то ти відповідальний, коли ти любиш, то ти знаходиш методи і форми. І мені здається, що вчити батьківству √ це вчити відповідальній любові. Очевидно, що роль матері у вихованні дитини дуже важлива. Але кожен раз, віддаючи шану своїй матері, я згадую свого батька. Коли я думаю, чому в мене склалася така доля, я відповідаю: бо в мене був такий батько. Особливий тато, якому, до речі, було 60 років, коли я народилася. Який, розповідаючи казки, розповідав мені і про історію України. Про Грушевського я теж почула від тата. ⌠Мотрю■ Богдана Лепкого і ⌠Батурин■ я почула, коли мені було 5-6 років. Тобто, він вмів працювати, знав, як ⌠полоти■ дитячу душу. І мені здається, що я вже можу жити до кінця свого віку по тій програмі, що її дав мені мій тато.

- Дякуємо Вам, шановна Лілія Степанівно, за розмову, бажаємо успіхів та перемог. Щасти Вам і нашій Україні на обраному шляху.

Інші статті розділу:

2007

Червень
Юрій Костенко, голова Української Народної Партії: ⌠Я впевнено дивлюся в українське майбутнє, побудова української національної держави - це лише питання часу■

Березень
Лариса Ратич, секретар Асоціації ⌠Українська громада в Іспанії■: ⌠Я відчуваю, що в Іспанії кожна людина √ це цінність, і наші люди також відчувають це у ставленні до себе■

2006

Грудень
Андрій Дончик, Головний режисер із запуску нових проектів телеканалу 1+1: ⌠Я переконаний: якщо в нас не буде української масової культури, не буде нашого телевізійного ⌠мила■, українське кіно не буде далі розвиватися■

Травень
Анатолій Погрібний: ⌠Народ ⌠зробиться■ тільки тоді, коли ⌠зробиться■ його еліта■

2005

Листопад
Мирослав Попович, директор Інституту філософії НАНУ, академік: ⌠Події йдуть нормальним шляхом, і зараз люди мають вибирати свою політичну орієнтацію■

Квітень-травень
Архієпископ Димитрій: ⌠Перспектива православної Церкви √ це мирне співіснування в державі, де кожен має право сповідувати будь-яку віру або її не сповідувати■

Січень
Богдан Неганів, міжнародний спостерігач на виборах в Україні: ⌠Після трьох турів голосування люди починають звикати до демократії, і це піде на користь українській державі■