Український центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■ - Інтерв'ю місяця

Архієпископ Димитрій: ⌠Перспектива православної Церкви √ це мирне співіснування в державі, де кожен має право сповідувати будь-яку віру або її не сповідувати■

- Владико, ось вже майже п▓ять років Ви очолюєте Київську Духовну Академію і Семінарію. Розкажіть, будь ласка, про історію та сьогодення цих духовних навчальних закладів.

- Духовні навчальні заклади з▓явилися відтоді в Православній Церкві, коли настала нагальна потреба в підготовці освічених пасторів. Слід сказати, що стародавня Церква вже знала випадки існування шкіл при великих лаврах і монастирях. Духовна підготовка священнослужителів мала місце і в часи великого Івана Златоустого, Григорія Богослова, інших святих отців Церкви. Проте, так як сьогодні виглядають духовні школи, вони оформилися лише в ХІХ столітті. І цьому передувала дуже велика історія.

Що стосується українських духовних шкіл, то вони були засновані ще за часів наших великих київських князів. Проте початок відродження справжньої духовної освіти на Україні почався з моменту заснування Києво-Могилянської Академії у 1632 році, коли Братська та Лаврська школи були об▓єднані. Зазначу, що Києво - Могилянська Академія була єдиним освітнім закладом для всього східного православ▓я, оскільки православ▓я на сході перебувало тоді в полоні Османської імперії. З огляду на це Києво-Могилянську Академію закінчило дуже багато вихідців із Балкан. Києво-Могилянська Академія дала багато видатних постатей, які вдало працювали місіонерами, зокрема в Сибіру. Нещодавно було відзначено 300-ліття православ▓я на Камчатці, де серед місіонерів ми бачимо постать Івана Максимовича, який теж свого часу закінчив Києво- Могилянську академію. На жаль, наші духовні школи постійно терпіли якісь зміни. А славна історія Києво-Могилянської Академії була припинена циркулярами, що виходили від імператора та священного Синоду. І коли у 1819 році була відновлена Київська Духовна Академія, то це вже був зовсім інший заклад, який відрізнявся від Києво- Могилянської Академії змістом і напрямком освіти. Але, переважно, там все-таки була зосереджена православна духовна освіта, яка попри всі ідеології, що нашаровувалися на православній освіті в Україні, залишалася незмінною. І сьогоднішні наші духовні школи існують за таким самим зразком, який існував до сумнозвісних революційних подій.

Проте час не стоїть на місці. Духовні школи також не можуть не змінюватися та жити тими традиціями і орієнтирами, що були раніше. Тому з кінця 90-х років минулого століття вони почали перетворюватися. Наше священноначаліє та керівництво духовних шкіл бачило, що треба готувати такого священнослужителя, який би міг дати відповідь на різні проблеми сьогодення. Світ поглинувся різними глобалізаційними процесами, які відбиваються на різних проблемах суспільства, на які треба давати відповіді. І тому освіта в духовних школах, підготовка майбутніх пасторів почала набувати дещо іншого змісту. В реєстр предметів, окрім богословських, були введені такі дисципліни, як: ⌠Всесвітня історія■, ⌠Соціологія■, ⌠Психологія■, ⌠Педагогіка■, ⌠Культурологія■, ⌠Історія української літератури■, ⌠Історія філософії■, ⌠Сучасна філософія■, ⌠Антропологія■. Звісно, всі вони читаються з точки зору християнського вчення. Зараз настає нагальна потреба в акредитації наших духовних закладів. Тому в духовну освіту привноситься багато світських елементів, і наші духовні школи повинні бути приведені до відповідних стандартів. Таку роботу ми ведемо вже майже 5 років. Зараз наш 3 курс вже навчається за новою програмою, яка є достатньо навантажена. Ми прагнемо, щоб наш студент та вихованець був розвиненою людиною і міг відповідати на ті всі питання, що сьогодні стоять перед суспільством та людством.

Київські духовні школи традиційно стоять на засадах православного українського патріотизму. Наша Українська Православна Церква Київського Патріархату, стоячи на засадах автокефалії, намагається робити все, щоб через проповідь нашого священнослужителя кріпла українська духовність і наша українська держава. Викладання в наших духовних школах, попри всі проблеми, які пов▓язані з богословською термінологією, ведеться українською мовою. Слава Богу, ми змогли за цей період перекласти всі богослужбові книжки на українську. Сьогодні наш випускник, який висвячується і йде на парафію, має з собою повний комплект богослужбової літератури для відправляння богослужінь українською мовою.

Дуже велика увага в нашій семінарії приділяється проповідництву. Цей предмет називається ⌠Гомілетика■. Ми знаємо, що поряд із самим богослужінням проповідь в Церкві має дуже велике значення. Проповідь з Амвону √ це Слово Боже. І як ми бачимо сьогодні згідно із соціологічними опитуваннями Церкві довіряє найбільша частина населення в нашій державі. Навіть останнє опитування, про яке знає Президент Віктор Ющенко, виглядає так, що спочатку найбільша довіра Церкві, а потім вже нашому Президенту. До речі, коли він про це дізнався, то відреагував досить позитивно, сказавши, що інакше не може й бути. До Церкви люди йдуть з найбільшими своїми проблемами. Йдуть, щоб на мить їх позбутися та поспілкуватися з Богом, послухати добре слово священнослужителя, яке має їх заспокоїти. Проте хочу зауважити, що дякувати Богові за всі його благодійства ми якось забуваємо.

- Скільки студентів навчається у Ваших духовних школах?

- В системі нашого Учбового комітету, який я очолюю, є 6 духовних семінарій, 1богословський факультет та 2 духовні Академії, які дають вищу богословську освіту. Маємо ми й такий прецедент, коли Чернівецький університет відродив богословський факультет на базі філософсько-теологічного факультету. Загалом, в наших духовних школах навчається близько півтори тисячі студентів. В наших київських духовних школах навчається 200 студентів стаціонару і близько 390 - заочного сектору. Переважно, наші заочники √ це священнослужителі, які отримали священство на початку 90-х років, коли була велика потреба в українських священнослужителях. Сьогодні це питання знято з порядку денного, і в архієреї висвячуються тільки випускники духовних шкіл. А ті священнослужителі, які не мають такої освіти, відповідним Циркуляром Святішого Патріарха змушені були поступити на заочний сектор.

- Ваше бачення майбутнього Української Православної Церкви та Ваше ставлення до екуменічних процесів?

- Сьогодні в Україні питання утворення єдиної помісної Православної Церкви є дуже актуальним. Воно завжди було каменем спотикання для багатьох політиків і для політичного курсу України. Це вже третій наш Президент, що так чи інакше стикається з проблемою утворення єдиної помісної Православної Церкви. Про це мріяв перший Президент, про це говорив другий Президент, і сьогодні третій наш Президент прийняв проблему розділеного православ▓я. Вона досить гостро показала себе на останніх виборах. Звісно, ми бачимо, що українське суспільство в релігійній сфері є розділеним. І це питання потрібно вирішувати. Тому останнім часом знову порушується питання визнання нашої Церкви Вселенським Патріархом. Цей процес в дії. Вже направлено листа Президента України Вселенському Патріарху Варфоломію. Він і сам проявляв певною мірою зацікавленість, щоб в Україні, врешті-решт, вирішилася ця проблема. Адже велика Православна Церква не може бути розділеною, оскільки таке розділення має негативний відбиток не тільки на духовному, але й на політичному рівні. Ми не можемо привести в Європу частину православних віруючих другосортними та невизнаними. Ця проблема мусить бути знята. Коли і як вона буде вирішена, ми поки що не можемо дати чіткої відповіді. Але віримо і боремося за те, щоб в Україні була єдина помісна Православна Церква.

На мою думку, Православна Церква не лише в Україні, але й в усьому світі повинна змінити дещо свої орієнтири та бути готовою до діалогу. Сьогодні потрібно не стільки проводити місійну працю, як займатися свідченнями про православ▓я в світі. На жаль, у секуляризованому сьогоднішньому суспільстві ця проблема стоїть дуже гостро. Саме тому наша Церква вирішує питання міжконфесійних відносин дуже мирно, не намагаючись силою діяти проти інших конфесій. Ми намагаємося переконувати Словом, нести це Слово Боже в суспільство. І таким показовим явищем в цьому сенсі стала акція ⌠Закон Божий в кожну оселю■. Ми безкоштовно вже розповсюдили понад 350 тисяч примірників Закону Божого. Таким чином ми намагаємося достукатися до кожної людини, кожного православного українця, який може й хрестився, але сьогодні є непрактикуючим.

Треба сказати, що сьогодні наша Православна Церква повинна розвивати діалог і з іншими релігіями, насамперед з Ісламом та Юдаїзмом. Ми бачимо, як смерть Папи Іоанна Павла ІІ дуже загострила це питання. Всі зараз говорять про цю людину, яка розірвала бар▓єр, що існував між Католицькою Церквою і іншими релігіями. Тому сьогодні і наша Церква, яка завжди мала діалог з Католицькою, готова це робити. Я переконаний, що перспектива нашої Церкви √ це мирне співіснування в державі, де кожен має право сповідувати будь-яку віру або її не сповідувати.

Треба сказати, що принцип ⌠свободи совісті■, який набув юридичного поняття з 19 століття, сьогодні діє в багатьох державах, і релігієзнавці, і богослови відзначають, що Церкві краще знаходитися в рамках цього юридичного терміну, ніж бути під самодержавним режимом, який перебирає на себе функції Церкви. На жаль, сьогодні проблеми Церкви перебувають в площині тих же глобалізаційних процесів: Церква і світ, Церква і наука, Церква і медицина, Церква і модернізм тощо. Є проблеми, які торкається і самої Церкви. Це календарне питання, питання апостасії, тобто відходу від Бога. І всі ці питання також треба вирішувати шляхом діалогу.

- Зараз в українському суспільстві розгорнулася дискусія щодо доцільності відбудови Десятинної Церкви. У зв▓язку з цим хотілося б почути Вашу думку, Владико, щодо відбудови раніше зруйнованих Церков. Краще відродити старий Храм чи побудувати новий?

- В нас такого поділу не існує. Проте слід сказати, що наші національні святині, які були душею народу, та потім були зруйновані, повинні бути відроджені. І тому сьогодні постали з попелу Успенський і Михайлівський Собори, Церква Богородиці Пирогощі та інші святині. І я думаю, що сьогодні всі Храми Києва, де тільки дозволяють місця, мають бути відроджені. Це і Стрітенська Церква, це і Церква пророка Іллі, це і Десятинна Церква, про яку сьогодні є багато різних думок. І я відчуваю, що переважає думка, що її взагалі не потрібно відроджувати. Незабаром виходить моя книга про Десятинну Церкву ⌠Мати Церков руських■, в якій я відстоюю позицію відродження цієї святині. Ця Церква справді була Матір▓ю для всіх Церков, що будувалися потім нашими великими князями. Тому я думаю, що цей Володимирів Храм нам слід було б відродити.

Хочу зазначити, що наша Церква виступає і за те, щоб сьогодні будувалися нові Храми, особливо на масивах. З огляду на це ми звернулися з листом до відповідних архітектурних організацій, які розробляють проекти нових районів, щоб там обов▓язково поруч зі школою будувалися нові Храми. До речі, деякі архітектурні організації це вже планують. Бо проблемою Києва, як і раніше, залишається зосередженість Храмів у центральній частині міста, все в тому ж Дитинцю. Отже, наша Церква за відродження Храмів і за побудову нових.

Сьогодні в Україні будується понад 2,5 тисячі Храмів, а побудовано вже більше 6 тисяч. Гадаю, що з кожним роком кількість Храмів буде зростати. Наше населення стає більш заможним, з▓являються люди, які офірують кошти на ці цілі. Дуже добре, коли й бізнес долучається до цієї справи. Але треба завжди пам▓ятати, що ми будуємо Храми не для того, щоб прославити себе, а для того, щоб прославити Бога.

Біографія архієпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія (Рудюка), вікарія Київської єпархії, ректора Київської Духовної Академії і Семінарії, намісника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій (в миру Вадим Миколайович Рудюк) народився 13 листопада 1971 року в селі Криворудка, Красилівського району, Хмельницької області в селянській сім▓ї. Після успішного закінчення середньої школи в 1989 році поступив на історичний факультет Київського Державного Університету (тепер Національного) імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1994 році. Будучи студентом університету, став нести послух іподиякона митрополита Київського Філарета (нині Святішого Патріарха) у Володимирському кафедральному соборі.

В День Святої Тройці 19 червня 1994 року Митрополитом Київським Філаретом був рукоположений в сан диякона, а 22 січня 1995 року в сан ієрея і призначений штатним священиком Володимирського кафедрального собору. До дня Святої Пасхи 1995 року митрополитом Київським Філаретом нагороджений наперсним хрестом. Водночас призначається викладачем історії України і Української Православної Церкви в Київській Духовній Академії і Семінарії.

З жовтня 1995 року преосвященним Даниїлом (Чокалюком), єпископом Вишгородським (нині митрополитом Рівненським і Острозьким), пострижений в чернецтво у Свято-Михайлівському Золотоверхому чоловічому монастирі з іменем Димитрій на честь святителя Димитрія, митрополита Ростовського і призначений секретарем Патріарха Київського і всієї Руси-України.

До Дня Святої Пасхи Святішим Патріархом Філаретом возведений в сан ігумена. Одночасно, несучи послух викладача Академії і Семінарії та секретаря Святішого Патріарха, призначається головним редактором журналу └Православний вісник■. А в грудні 1999 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату і постановою Святішого Патріарха призначений головою Видавничого відділу.

31 січня 2000 року указом Святішого Патріарха призначений намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря. Того ж року до Дня Святої Пасхи возведений в сан архімандрита. В 1997 році закінчив Київську Духовну Семінарію, а в 2000 році Київську Духовну Академію і за написання дисертації └Основи автокефалії Української Православної Церкви■ Вченою Радою КДА присвоєно вчений ступінь кандидата богословських наук.

6 липня 2000 року постановою Священного Синоду і рішенням Святішого Патріарха призначений ректором Київської Духовної Академії і Семінарії. 16 липня 2000 року у Володимирському кафедральному патріаршому соборі Святішим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, митрополитом Львівським і Сокальським Андрієм, митрополитом Луцьким і Волинським Яковом, архієпископом Чернівецьким і Кіцманським Варлаамом, єпископом Білоцерківським Олександром і єпископом Чернігівським і Ніжинським Никоном хіротонізований в сан єпископа Переяслав-Хмельницького, вікарія Київської єпархії.

Архієпископ Димитрій (Рудюк) бере активну участь у церковному, громадському житті держави. Є учасником багатьох наукових конференцій і автором праць на церковно-історичну та богословську тематику. Нагороджений церковним орденом святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня, президентською відзнакою, орденом └За заслуги■ ІІІ ступеня і відзнакою Фонду Андрія Первозванного.

17 вересня 2003 року рішенням Президії Української Технологічної Академії єпископ Димитрій (Рудюк) обраний дійсним членом академії по відділенню └історія та філософія■ з присвоєнням звання └Академік■.

В жовтні минулого 2004 року на загальних зборах Академії вищої школи України архієпископу Димитрію було присвоєно ще одне звання Академіка вищої школи України.

22 січня 2004 року піднесений до сану архієпископа.

Інші статті розділу:

2007

Червень
Юрій Костенко, голова Української Народної Партії: ⌠Я впевнено дивлюся в українське майбутнє, побудова української національної держави - це лише питання часу■

Березень
Лариса Ратич, секретар Асоціації ⌠Українська громада в Іспанії■: ⌠Я відчуваю, що в Іспанії кожна людина √ це цінність, і наші люди також відчувають це у ставленні до себе■

2006

Грудень
Андрій Дончик, Головний режисер із запуску нових проектів телеканалу 1+1: ⌠Я переконаний: якщо в нас не буде української масової культури, не буде нашого телевізійного ⌠мила■, українське кіно не буде далі розвиватися■

Травень
Анатолій Погрібний: ⌠Народ ⌠зробиться■ тільки тоді, коли ⌠зробиться■ його еліта■

2005

Листопад
Мирослав Попович, директор Інституту філософії НАНУ, академік: ⌠Події йдуть нормальним шляхом, і зараз люди мають вибирати свою політичну орієнтацію■

Січень
Богдан Неганів, міжнародний спостерігач на виборах в Україні: ⌠Після трьох турів голосування люди починають звикати до демократії, і це піде на користь українській державі■

2004