Український центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■ - Інтерв'ю місяця

Мирослав Попович, директор Інституту філософії НАНУ, академік: ⌠Події йдуть нормальним шляхом, і зараз люди мають вибирати свою політичну орієнтацію■

Мирослав Володимирович Попович народився 12 квітня 1930 року в м. Житомирі в родині вчителів √ філологів, які працювали в школі м. Ізяслава на Хмельниччині. В цій же школі розпочав навчання і Мирослав. Під час війни залишався з матір▓ю та молодшим братом на окупованій території. Батько загинув на фронті, захищаючи столицю України.

По війні сім▓я переїхала до м. Народичі, де він закінчив школу і у 1948 році поступив на відділення логіки філософського факультету нині Національного університету імені Т. Г. Шевченка. Здобувши в 1953 році університетську логіко-філософську освіту і отримавши диплом з відзнакою, М. Попович направляється до середньої школи села Золотий Потік, що на Тернопільщині, викладати історію, оскільки на той час професіональні філософи не були затребувані.

Попрацювавши три роки директором школи, М. Попович в 1956 році вступає до аспірантури Інституту філософії НАН України і відтоді все життя залишається його працівником. Після аспірантури він працює молодшим науковим співробітником, вченим секретарем інституту, старшим науковим співробітником, завідувачем відділу логіки і методології науки, а з грудня 2001 року √ директором Інституту. Тут він здобув свої наукові ступені, вчені звання (професорське й академічне), створив солідний науковий доробок, який приніс йому світове визнання, заслужив високих державних відзнак і авторитетних наукових премій.

М. Попович гаряче відгукнувся на процеси, що відбулися в Україні наприкінці 80-х років. В 1989 році він активно працює в так званій Держплатформі, що була внутрішньою опозицією до КПРС, виступає одним із засновників Народного Руху України. У перші роки незалежності політична діяльність М. Поповича безпосередньо пов▓язується з Партією демократичного відродження України, одним із співголів якої він був. З часом він відходить від членства в цій партії, надає перевагу вільній громадсько-політичній діяльності і науковій творчості.

Великий суспільний резонанс мала його фундаментальна праця ⌠Нариси історії української культури■, яка витримала два видання. В 2001 році вона була удостоєна Національної премії України імені Тараса Шевченка. В книзі зображено процес розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення на фоні індоєвропейської та слов▓янської міфології.

Як директор Інституту М. Попович віддає багато сил адміністративній, науково-організаційній та педагогічній роботі, підтримує високий творчий дух керованого ним наукового колективу. Як вчений готує нові наукові праці, його нова книга ⌠Червоне століття■ побачить світ вже найближчим часом.

- Шановний Мирославе Володимировичу! Як Центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■ нас, передовсім, цікавить Ваша думка щодо світогляду українського народу. Які, на Ваш погляд, історичні події, постаті, філософські ідеї мали найбільший вплив на його формування?

- На мій погляд, говорити про світогляд народу не зовсім коректно, оскільки право мати свою точку зору має кожна людина. Якщо брати навіть мій Інститут, то тут працює 100 чоловік, і 100 світоглядів буде. Тому можна говорити про деякі спільні риси, що характеризують не стільки світогляд, скільки ментальність народу. І ця ментальність теж міняється. Одна справа ментальність українського народу в XVII столітті, інша √ в XVIII , а сьогодні √ це вже зовсім інша ментальність. Тому можна казати лише проте, що сьогодні є якісь загальні риси ставлення до світу, які, можливо, характеризують сучасну людину, і це має якісь історичні корені.

Зараз наш Інститут підготував книжку про українську ментальність, в якій багато загальнотеоретичного змісту, зокрема, як цю ментальність досліджувати. На Заході існує школа анналів, істориків, які вивчають історію, як історію ментальності. У нас це тільки починається. Я можу назвати лише праці Наталії Миколаївни Яковенко, що спеціально призначені історії української ментальності.

- Як же тоді можна прогнозувати ті чи інші політичні або економічні події, якщо не враховувати ментальності народу?

- Зараз економісти нам задають такі питання, оскільки хочуть знати, з ким мають справу. Безумовно, у них є свої універсальні рецепти економічної діяльності, проте ці рецепти реалізуються в різних соціально-культурних умовах. Тому, якщо до цього ставитися нелегковажно, то це треба вивчати дуже серйозно. Проте сьогодні ми, навіть, не знаємо, як і що взагалі ми вивчаємо.

- Які гуманістичні ідеї своїх попередників увібрала в себе сучасна українська філософія? Чи відчуваєте Ви сьогодні, на початку XXI століття, вплив філософських ідей Григорія Сковороди, зокрема його принципів самопізнання, розуміння щастя тощо?

- Щодо гуманістичних ідей наших попередників, то існує дуже великий розрив, тому важко враховувати це історичне минуле. Справа, навіть, не в тому, що хтось цей розрив поглиблював. Справа в тому, що відбувся дуже різкий перелам від культури 17 √ 18 століть до модернізованої, європейської, хоча б за своїми зовнішніми ознаками, російської культури ⌠артилеристів і навігаторів■, де все підпорядковано було військовим потребам. Вся технологія влади, вся технологія культури базувалася на цьому. І це зробило великий розрив.

Тому ми погано розуміємо, що говорив Сковорода. Я скажу чесно, що зрозумів Сковороду тільки останніх років два, тому що раніше нам були недосяжні його богословські шукання, що були в стінах Києво-Могилянської Академії, звідки вийшла більшість наших цікавих, дуже значних мислителів. І це стосується не тільки мене, оскільки я як директор Інституту, що носить ім▓я Григорія Сковороди, збирав хоч якісь матеріали. Я, навіть, піддався проханням і написав книжку про Сковороду, яка має вийти найближчим часом. Праця над цією книжкою була для мене перевідкриттям Сковороди, оскільки раніше ми знали про нього якісь поверхові речі, що ходив по Україні босоніж тощо.

- Дехто на Заході вважає Григорія Сковороду засновником екзистенціалізму?

- Вперше це показав російський філософ Володимир Ерн, який помер молодим напередодні Жовтневої революції. Його книжка була невеличка, але вона саме туди прокладала дорогу. Взагалі-то, це не зовсім так, проте нехай це залишиться таємницею. Я думаю, що нам перевідкривати наших мислителів доведеться ще не раз.

Хочу зазначити також, що незважаючи на те, що ми багато чого не розуміли, філософські ідеї Сковороди залишалися, вони всмоктувалася на підсвідомому рівні, коли люди проходили якісь університети чи навчалися в духовній академії, якісь крихти зберігалися в курсах лекцій. Я б сказав, що дуже сильно вплинула ця традиція на російську філософію через Памфіла Юркевича, який потім працював в Росії. Так що тут є традиція, яка до нас часом приходила через Москву, повертаючись назад, і яка, дійсно, сьогодні дуже значуща.

- Шановний пане Мирославе, Ви часто відвідуєте українську діаспору, зокрема американську, і не можете не бачити, що подекуди оцінки історичних, і не тільки історичних, подій не співпадають з оцінками в материковій Україні. Звідки такі розбіжності? Чим вони викликані? Так, останні події в Україні, українська діаспора у США сприйняла боляче, проте в переважній більшості повністю підтримала Віктора Ющенка. Натомість в Україні маємо іншу ситуацію.

- Щодо діаспори, то я б сказав, що є всяка діаспора. Є діаспора, яка дуже поверхнево сприймає все, що в нас тут відбувається, мало, власне, всім цікавиться. Я не часто буваю в діаспорі, частіше зустрічаюся з ними тут, в Києві. Це щойно повернувся зі Сполучених Штатів, де дав інтерв▓ю газеті ⌠Свобода■. Відчув, що там мої позиції десь співпадають з їхніми.

Я часто спілкуюся з таким видатним діячем діаспори як Євген Стахів. Це ветеран, той, що був в перекрученому, абсолютно спотвореному вигляді використаний як прообраз для відомого персонажа Стаховича у романі Фадєєва ⌠Молода гвардія■. Це вже дуже літня людина, проте він регулярно приїжджає в Україну. У мене з ним просто нема розходжень у поглядах. Ми однаково мислимо. Проте я усвідомлюю, що він не є повним відображенням усієї картини, яка там є. Він з тих діячів ОУН, які переосмислили шлях цієї організації, дуже критично поставилися до багатьох її сторінок. І він може сміливо дивитися нам у вічі, оскільки він, по-перше, дійсно брав участь у бойовій роботі ОУН. А з іншого боку, він знає, що було неправильно зроблено в цій організації. І коли ми сьогодні говоримо про порозуміння із такими політичними організаціями як ОУН, то воно не означає, що ми приймаємо всі політичні засади цієї організації. Проте я знаю, що в діаспорі є й інші погляди на діяльність ОУН- УПА. Тому я б не насмілився казати про якийсь спільний погляд української діаспори на ті чи інші події.

Але переважна більшість діаспори дуже вболіває за Україну, дуже раділи, коли постала самостійна Україна. Більшість там вже добре розуміє ціну демократії. І тому сьогодні для багатьох в діаспорі останні події в Україні стали великою трагедією, бо вони очікували, що Помаранчева революція відкриє шлях України до демократичного суспільства.

- Отже, одвічне питання російського філософа ⌠Що робити?■ знову постає перед нашим суспільством?

- Я вважаю, що події йдуть нормальним шляхом. Я брав участь у всіх революційних подіях, стояв на Майдані і, навіть, онука моя була там. Сьогодні, на мій погляд, люди мають вибирати собі політичну орієнтацію. Підтримка Ющенка √ це природно, він Президент, підтримуючи його, ми підтримуємо свою державу. Але є різні політичні нюанси, і кожен буде сам знаходити собі місце. І не треба цього цуратися. Це є нормально. Ми забуваємо, що в нас коаліційний уряд. Уряд, який складається з правих і лівих. Є ще різна опозиція, і права, і ліва, й інша. Біда наша в тому, що в нас все було побудовано на особистих зв▓язках і симпатіях, через що й пішов розкол. В цьому є загроза, що і влада може мати особистий характер. А цього не можна допускати, яка б не була приємна постать певного політика. Те, що в нас так різноманітно все склалося √ це цілком нормально. Не нормально те, що розкол цей відбувся серед тих людей, які стояли поруч на Майдані. Можна було виявити свої політичні розбіжності і залишитися в рамках однієї урядової коаліції. Проте оскільки в нас все базується на особистих стосунках, то воно й набрало характеру образ та кухонної сварки з усіма наслідками. Але що робити. Взагалі-то це завжди буває, але буває більш осмислено з точки зору політичних перспектив. Скажімо, я не бачив ніяких політичних розбіжностей у Ющенка і Тимошенко, коли вона очолювала уряд. Тепер, заднім числом, щось там виявляється. І якщо зараз обидві сторони сформулюють чітко свої програми, то вважайте тоді, що відбувся нормальний процес політичного розвитку України, з▓ясування і підрахунок політичних перспектив та економічних планів. Будемо сподіватися, що саме туди все йде.

Проте загрозою є реванш та реставрація старого режиму, який фактично був автократичним. Ось в чому є загроза, але я не думаю, що ми до цього повернемося. Навіть Майдану, на мою думку, другого не треба.

Дякуємо за розмову

Інші статті розділу:

2007

Червень
Юрій Костенко, голова Української Народної Партії: ⌠Я впевнено дивлюся в українське майбутнє, побудова української національної держави - це лише питання часу■

Березень
Лариса Ратич, секретар Асоціації ⌠Українська громада в Іспанії■: ⌠Я відчуваю, що в Іспанії кожна людина √ це цінність, і наші люди також відчувають це у ставленні до себе■

2006

Грудень
Андрій Дончик, Головний режисер із запуску нових проектів телеканалу 1+1: ⌠Я переконаний: якщо в нас не буде української масової культури, не буде нашого телевізійного ⌠мила■, українське кіно не буде далі розвиватися■

Травень
Анатолій Погрібний: ⌠Народ ⌠зробиться■ тільки тоді, коли ⌠зробиться■ його еліта■

2005

Квітень-травень
Архієпископ Димитрій: ⌠Перспектива православної Церкви √ це мирне співіснування в державі, де кожен має право сповідувати будь-яку віру або її не сповідувати■

Січень
Богдан Неганів, міжнародний спостерігач на виборах в Україні: ⌠Після трьох турів голосування люди починають звикати до демократії, і це піде на користь українській державі■

2004