Український центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■ - Інтерв'ю місяця

Лариса Ратич, секретар Асоціації ⌠Українська громада в Іспанії■: ⌠Я відчуваю, що в Іспанії кожна людина √ це цінність, і наші люди також відчувають це у ставленні до себе■

Лариса Ратич

- Пані Ларисо, Ви секретар Асоціації ⌠Українська громада в Іспанії■. Розкажіть, будь ласка, про Асоціацію. Кого вона об▓єднує? Чим займається? Яку роботу Ви проводити?

- Наша організація створена з метою захисту честі, прав і гідності українців, які працюють в Іспанії. Вона існує вже 2 роки та об▓єднує, в переважній більшості, українців, які проживають в Мадриді та його околицях. А це понад 18 тисяч наших громадян. Очолює нашу організацію Юрій Чопик, а я є її секретарем.

Ми об▓єднали людей, які хочуть зберегти на чужій землі свою культуру та донести її до іспанців. Ми хочемо, щоб іспанці більше знали про нашу історію, звичаї, обряди. В організації є свої плани. Ми відзначаємо українські національні свята, шевченківські дні, Різдво Христове, Великдень, організовуємо спільні поїздки в інші міста тощо. В проведенні заходів нам багато допомагає Посольство України в Іспанії. Оскільки поки що не маємо свого приміщення, ми гуртуємося навколо нашої Церкви. При Церкві є Недільна школа, де діти вивчають українську мову та історію, також є дитячий хор та танцювальний гурток.

Лариса Ратич (друга зліва) з представниками Посольства України в Іспанії. В центрі √ Посол України в Іспанії Анатолій Щерба, крайній справа √ голова Асоціації Юрій Чопик.

- Як вам працюється з іспанською владою?

- Нам дуже часто доводиться звертатися до іспанських органів влади, зокрема для отримання дозволу на проведення свят або виділення приміщення. Оскільки ми офіційно зареєстрована організація, то ми звертаємося до них з будь-яких питань. Як правило, для проведення заходів нам надають приміщення безкоштовно. Маємо приємну новину. За нашу активну роботу Уряд Мадридської автономної області прийняв рішення виділити нам окреме приміщення для створення культурного центру. Зараз ми активно працюємо над створенням цього центру. Ми хочемо через цей центр доносити, з одного боку, до іспанців нашу культуру, а з іншого боку - зробити його таким, щоб і нам, українцям, було добре в ньому відпочивати.

- Пані Ларисо, хотілося б також почути від Вас, що думають звичайні іспанці про українців? Яку опінію мають наші земляки у іспанців?

- Іспанці дуже цікавий народ. З перших своїх кроків на іспанській землі наші люди помічають їхню доброзичливість не лише у ставленні один до одного, а також і до іноземців. Коли до них звертаєшся, навіть, не знаючи мови, і просиш показати, приміром, якусь вулицю, то вони не тільки тобі будуть намагатися пояснити, а, навіть, проведуть тебе та допоможуть її знайти. Говорячи про іспанську культуру також треба пам▓ятати, що в Іспанії дуже багато іноземців, зокрема з Латинської Америки. Часто культуру цих народів плутають з суто іспанською. Проте це зовсім інше. Іммігранти з Латинської Америки говорять іспанською, проте ще не володіють тою європейською культурою, яка притаманна корінним іспанцям.

Щодо ставлення іспанців до українців, які працюють в Іспанії, то в переважній більшості, вони ставляться до нас добре. Вважають, що українці вміють добре працювати, є культурними, серйозними та релігійними.

- Пані Ларисо, попри добре ставлення іспанців до українців, який відсоток наших земляків, на Вашу думку, все ж таки збирається повернутися на Батьківщину?

- Знаєте, майже всі, з ким мені доводиться спілкуватися, мріють повернутися в Україну. Лише мала частинка українців збирається залишатися тут. І це, переважно, ті, які вже купили тут помешкання. Хочу додати, що ми продовжуємо цікавитися всім, що відбувається в Україні. І дуже боляче нам чути про її негаразди. Ми так переживаємо за це! Нам дуже хочеться, щоб в Україні життя стало кращим. В нас же не гірша, ніж в Іспанії, природа, землі, не кажучи вже про річки! Мені здається, що ми страждаємо від того, що в Україні немає належної політики відносно простої людини. Я відчуваю, що в Іспанії кожна людина √ це цінність, і наші люди також відчувають це у ставленні до себе, бо кожен з нас √ це людина. Якщо ти не маєш роботи, то ⌠Червоний Хрест■ надасть тобі першу допомогу безкоштовно. І ця допомога надається всім, незалежно від того, хто ти. Якщо ти ночуєш на вулиці, тебе поліція забере і поселить на перших порах, проте ти маєш протягом місяця знайти роботу. Це робиться не для показухи, це просто таке тут життя. І нашим людям це подобається. Ми хочемо, щоб і в Україні було таке ставлення до людей. Тут тяжко працювати. Можливо, в Україні ми і не звикли працювати в такому темпі. Проте, якщо ти працюєш, то ти для іспанців √ вже цінність.

- А де працюють наші люди?

- Жінки, переважно, працюють в сім▓ях. Якщо це погодинна робота, то саме найменше √ це 6 євро за годину. Чоловікам доводиться працювати важче. Вони, як правило, працюють на будовах та й платять їм менше. Тут дається взнаки незнання мови, тому беруть їх працювати підсобниками. Та й водійські права тут не дійсні. А щоб перездати на них, треба, звісно ж, знати мову. Сім▓ї, які приїхали з дітьми, та мають дозвіл на проживання та працю, можуть безкоштовно навчати своїх дітей в університетах, оскільки родина заробляє мало. Тому деякі говорять, що їм тут легше вивчити своїх дітей, ніж в Україні. Це стосується тих родин, які живуть в Іспанії вже більше 5 років.

- Пані Ларисо, розкажіть, будь ласка, про себе, свою родину. Як Ви опинилися в Іспанії? Який у Вас зараз статус?

- Народилася я в Німеччині, в родині військовослужбовців. Потім батьки переїхали до Шепетівки, де я закінчила середню школу. Після закінчення школи поступила до Київського університету, навчалася і працювала в Музеї Миколи Островського в цьому місті. Я там працювала довгий час і була вже старшим науковим співробітником та очолювала відділ науково - масової роботи. Брала участь у створення Асоціації молодих істориків України. Вийшла заміж, народила двох доньок.

Після скорочення штатів, щоб не заважати старшим колегам, пішла працювати в школу. ⌠Я ще молода, я ще зможу найти іншу дорогу■, - так я тоді думала. В школі мені довелося починати все спочатку. Потім мене запросили працювати до міського відділу освіти. Все було добре, лише не було зарплати. Моя родина зіткнулася зі значними фінансовими труднощами.

І я в котрий раз вирішила змінити свою долю. Я поїхала до Іспанії, щоб заробити грошей та дати дітям освіту. В Іспанії я вже понад шість років. І зараз можу сказати, що цю свою програму мінімум я виконала, дітей своїх я вивчила. Мої доньки отримали медичну освіту, зараз молодша проходить інтернатуру в Києві.

Я вже маю резиденцію (дозвіл) на проживання та на працю в Іспанії. Приїхала я сюди, як більшість наших громадян, по туристичній візі і залишилася, оскільки вдома, як я вже казала, були фінансові проблеми. Хочу зразу зазначити, що перші роки мого перебування в Іспанії були не простими. Я була на нелегальному становищі, окрім того і в моральному плані мені було дуже важко. Лишати країну, лишати своїх дітей, батьків, друзів - це непросто. І тому мої перші два роки в Іспанії, коли я не мала документів, були дуже важкими роками.

- Про що Ви, пані Ларисо, зараз мрієте?

- Щодо моїх мрій, то їх багато. Одна з них здійснилася: своїх дітей я вже вивчила. Поділюся з вами ще однією зі своїх мрій. Думаю, що таку саму мрію має більшість наших українців, як в Україні, так і в діаспорі. Мені б дуже хотілося, щоб серед наших українських громад в Іспанії була більша єдність. Ми себе вважаємо дуже розумними, і кожен хоче бути лідером. Вся наша проблема в тому, що якщо хтось проводить щось, то інший, замість того, щоб це підтримати, пропонує своє, на його переконання краще. П▓ять років тому у нас не було жодної української газети. Зараз маємо вже три. Проте можна ж було об▓єднатися і створити одну, гарну! На жаль, серед українських громад в Іспанії теж немає єдності. Тому, думаючи про Україну або наше українське життя тут, в Іспанії, я завжди подумки повторю: ⌠Боже, нам єдність подай!■.

Інші статті розділу:

2007

Червень
Юрій Костенко, голова Української Народної Партії: ⌠Я впевнено дивлюся в українське майбутнє, побудова української національної держави - це лише питання часу■

2006

Грудень
Андрій Дончик, Головний режисер із запуску нових проектів телеканалу 1+1: ⌠Я переконаний: якщо в нас не буде української масової культури, не буде нашого телевізійного ⌠мила■, українське кіно не буде далі розвиватися■

Травень
Анатолій Погрібний: ⌠Народ ⌠зробиться■ тільки тоді, коли ⌠зробиться■ його еліта■

2005

Листопад
Мирослав Попович, директор Інституту філософії НАНУ, академік: ⌠Події йдуть нормальним шляхом, і зараз люди мають вибирати свою політичну орієнтацію■

Квітень-травень
Архієпископ Димитрій: ⌠Перспектива православної Церкви √ це мирне співіснування в державі, де кожен має право сповідувати будь-яку віру або її не сповідувати■

Січень
Богдан Неганів, міжнародний спостерігач на виборах в Україні: ⌠Після трьох турів голосування люди починають звикати до демократії, і це піде на користь українській державі■

2004

Грудень
Олег Євлогієв: ⌠Не для поразки ми тут стоїмо, ми будемо стояти до перемоги!■