Український центр гуманітарної інформації ⌠Світогляд■

Пам▓ятаймо про Вінницю
(До відзначення Дня пам▓яті жертв голодоморів і політичних репресій в Україні.)

22 листопада 2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ ⌠Про відзначення Дня пам▓яті жертв голодоморів та політичних репресій■. А 26 листопада відповідно до цього Указу вперше широко та на офіційному рівні, за участю перших осіб держави, пройшли траурні заходи. На схилах Дніпра, на місці майбутнього музею Голодомору, було висаджено калиновий гай. По всій Україні відбулися панахиди й скорботні мітинги. До могил політв▓язнів на Байковому цвинтарі, у Бабиному Яру, Биківні, в інших містах України були покладені квіти. В цей день українці, за традицією, в пам▓ять про померлих жертв геноциду запалили свічки на своїх підвіконнях. Засвітилися свічки пам▓яті й на Михайлівській та Софійській площах.

Скільки їх мало б бути, тих свічок, що символізували б кожну померлу та замучену злочинним режимом людину? Статистика називає різні цифри. Проте, навіть, за найскромнішими підрахунками їх 7 мільйонів. Ці люди, які в страшних муках відійшли з життя, так і не погодились із неправдою режиму, який нищив церкви та вбивав священнослужителів, грабував селянські родини, силоміць заганяв людей у колгоспи. На матеріалах, наданих нам люб▓язно Детройтським українським музеєм - архівом, ми розповімо про одну з багатьох трагедій українського народу, яка сталася у 1937-1939 роках у Вінниці. Про цю трагедію з певних причин світ знає більше, ніж ми, українці.

Пізнають замордованих по одягу і інших речах, які знайдено в масових могилах.

Травень 1950 року. Підкомісія закордонних справ американського Сенату закінчила прослуховування свідчень щодо поневолених сталінською імперією народів з метою визнати цей режим злочинним. Проект такого рішення було подано членам ООН для схвалення в Комісії з Прав Людини цієї організації. В числі обвинувачів виступав і представник Українського Конгресового Комітету Америки проф. Добрянський. Свій виступ проф. Добрянський ілюстрував низкою фактів, подаючи приклади більшовицьких методів нищення народів. Його обвинувачення були обґрунтовані цілим рядом документів, зокрема й документами про злочин Москви у Вінниці.

Свідчення родичів, документи, судово-медична експертиза, в якій брали участь іноземні лікарі, відтворюють жахливу картину.

Десять, а за деяким даними 12 тисяч ні в чому невинних жителів Вінниці та околишніх сіл, було по-звірячому закатовано НКВД у Вінниці в 1937- 1939 роках. Перші відомості про те, що в західній частині міста Вінниці, на Літинській вулиці, є масові могили з▓явилися у 1943 році. Тоді ж у названому місці почалися розкопки. Свідки інформували про незчисленні братські могили як у цьому місці, так і на кладовищі:

Співробітник вінницької гідро - біологічної станції Г. Гулевич: ⌠Я жив у частині міста, куди найближчий шлях був через кладовище. Йдучи на працю, я часто бачив, як на кладовищі копали ями. Але я не уявляв собі, для чого їх готували. Однак, знайшовши восени 1937 року на головній алеї калошу та запримітивши слід крові, я почав уважно спостерігати┘ Я сховався в тіні дерева й побачив, що машина, в якій сиділо кілька осіб, була чимось завантажена й накрита брезентом. Машина під▓їхала до викопаних ям. Я виразно чув гупання скидуваних до ями трупів у супроводі брутальних лайок. Нашвидку закопавши яму землею й не перестаючи лаятись, люди скочили на вантажне авто й від▓їхали з кладовища■.

Спільні могили між деревами овочевого саду.

Іншим місцем масових поховань став овочевий сад, який нкаведистами було обнесено огорожею. Про це говорило багато свідків. Покази будівельного техніка Федора Старинця, робітників Василя Козловського, Петра Засіки, шофера Євгена Бінецького, сторожа Олекси Козловського, доглядача цегельні Трохима Амосова та його дружини майже однакові. Всі вони стверджували, що після того, як поставили огорожу навесні 1938 року, з колишнього овочевого саду часто несло трупним смородом, що ночами туди під▓їжджали вантажівки і що до приходу німців у липні 1941 року вартові НКВД безперестанку ходили здовж огорожі.

З початком червня 1943 року приступили до регулярного розкопування могил. Почали з овочевого саду. За короткий час тут знайшли 38 могил. Вже на глибині двох метрів заступи всюди натикалися на одяг, під яким лежали трупи. Кількість їх в одній могилі була коло 100 жертв. Потім почалися розкопки на кладовищі та в міському парку. Тут виявилося біля 20 могил. В міському саду за наказом НКВД могили копали, де тільки можна: під деревами й між ними. Завдяки очевидцям було виявлено під однією групою дерев 14 могил, під іншою √ 10.

Наприкінці травня 1943 року була створена міжнародна комісія для судово-медичного слідства, куди увійшли як українські, так і іноземні лікарі. Після своєї роботи комісія зробила звіт, в якому, зокрема, зазначалося, що на терені українського міста Вінниця комісія дослідила 66 могил ⌠забитої української людності■. Всі оглянуті трупи мали вогнепальні рани в задній частині голови. Зі свідчень родичів та очевидців, із знайдених на трупах документів комісія зробила висновок, що вбивство сталося у 1938 році. Висновки експертизи спеціалістів-медиків були однозначні. При цьому треба сказати, що експертизу проводили видатні спеціалісти Європи, зокрема д-р Зенон, Гент (Бельгія); д-р Михайлов (Болгарія); д-р Пезонен (Фінляндія); д-р Дювуар (Франція) та ін.

Проте ці десять, а за деякими даним 12 тисяч українців, замордованих у Вінниці 1937 √ 1938 рр., що вдалося виявити під час німецької окупації України 1942 √ 1943 роках, це лише невеличка частка жертв сталінського режиму в Україні. Подібні злочини, що в той час були викриті біля Києва, в Житомирі, в Кам▓янці √ Подільському та інших містах України, так і залишилися не оприлюдненими. Німецький окупант був не зацікавлений в тому, щоб про ці злочини дізнався світ, оскільки поруч з могилами НКВД, яри балки, кручі вже заповнювалися українцями, закатованими в гестапо. Тому після Вінницьких розкопок німці заборонили дальші розшуки жертв НКВД. Після війни радянська влада також була не зацікавлена у розкритті цього злочину. Ба, більше - саме на кістках розстріляних було розташовано ⌠парк культури і відпочинку■. Де знайти приклад більшої наруги над людиною, як влаштування на братських могилах майданчиків для танців, тиру і павільйонів для розваг?

В ці дні ми по всій Україні згадуємо жертв українських голодоморів та політичних репресій. Для того, щоб такі злочини не повторювалися, ми не маємо прав про них забувати. Ми не маємо права також забувати, що це був спланований терор, який мав на меті зламати хребет української нації, винищити наш народ. Тому - пам▓ятаймо про Вінницю!

Інші статті розділу:

Гетьман України Пилип Орлик - син двох народів

Відомий і невідомий Франко

Калитенко Прохор Мокійович √ мученик за Віру (з історії Української Автокефальної Православної Церкви)

Виставка історичних документів ⌠Україна соборна і незалежна: шляхами творення■. Урок історії.

Забуттю не підлягає

Життєпис Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного) за документами двох архівів

Інформацію сайту можна використовувати з посиланням на джерело.